У монолозі, опублікованому The Sun, фінансист і засновник кампанії за справедливість у справі Магнітського Вільям Браудер пояснює, як українські удари переносять ціну війни в повсякденне життя росіян і посилюють тиск на Володимира Путіна.
Як війна повертається до Росії
Вільям Браудер: Удар по складах Wildberries поєднує економічний, військовий і психологічний тиск на Росію. Найпрактичніша причина такої атаки полягає в тому, що через ці логістичні центри країною розподіляють товари військового призначення. Тож удар має зрозуміле військове обґрунтування.
Але Wildberries до того ж має значну заборгованість. Наскільки я розумію, її борг перед кількома великими російськими банками становить близько 15 мільярдів доларів. Крім того, це важливий центр економічної активності для багатьох росіян. Тому удар шкодить банківській системі, а також численним компаніям, що торгують через Wildberries і теж позичали гроші в банків.
Є й третя причина, яка, на мою думку, може бути найважливішою. Більшість росіян не хвилюють втрати серед мирних жителів України. Вони міркують так: мене це не стосується, моє життя в порядку, отже, Путін може продовжувати війну.
Усе змінюється, коли вони більше не можуть замовити товар із доставкою наступного дня, коли в Москві й Санкт-Петербурзі вимикають інтернет або коли не можна одразу заправитися і доводиться стояти в черзі по три-чотири години. Тоді війна починає впливати на їхнє власне життя.
Так війна приходить додому до вкрай цинічних росіян: убивства українців їх не турбують, натомість побутові незручності вони помічають. Люди починають запитувати себе, навіщо потрібна ця війна, якщо через неї неможливо отримати замовлення наступного дня.
Коли війна повертається до росіян, Путіну й уряду доводиться пояснювати, навіщо вона потрібна. Що менш переконливими стають ці пояснення, то на менші жертви будуть готові росіяни.
Можливо, в якийсь момент хвиля обурення всередині Росії стане для Путіна нестерпною.
Путін більше не може дозволити собі виставу з демократією
У Росії немає ані демократії, ані свободи політичного самовираження, ані свободи преси. Усе перебуває під дуже жорстким контролем.
Раніше Кремль розігрував виставу. Оголошували вибори, різні групи вдавали боротьбу за місця в парламенті. У них могла брати участь антивоєнна або антикорупційна партія, яка отримувала мало голосів. Після цього Путін міг сказати росіянам і Заходу: у нас така сама демократія, як у всіх, просто ми перемогли, а вони програли.
Тепер він не може дозволити собі навіть таку виставу. Будь-яка ознака того, що він не бездоганно виконує свою роботу або що події розгортаються не за планом, може загрожувати його владі.
Оцінити ситуацію в Росії надзвичайно складно, бо ані вибори, ані політичні опитування не показують, що люди думають насправді. Ніхто не знає, де лежить критична межа, але одного дня гнів усередині Росії може пересилити страх.
Європа багатша і сильніша за Росію, але програє їй в одному – военный эксперт Майкл Кларк
Бен Годжес: Росія вже воює з Європою, а Європа й далі називає це інакше
Ексглава MI6 назвав приховану опору Зеленського у війні проти Росії
Крим, Бєлгород і Ростов: Зейхан назвав мінімум, без якого Україні не перемогти
Показати ще
Якщо це станеться, люди можуть вирішити, що готові ризикнути собою й рушити на Кремль. Якщо так зробить мільйон людей, Путіну кінець. Він розуміє, що це одна з головних загроз для нього, і мусить зробити все можливе, щоб її відвернути.
Репресії як останній інструмент Кремля
Раніше Путін міг гасити невдоволення грошима. Поки гроші були в обігу, він міг більше платити людям або надавати їм щедріші пільги. Тепер грошей немає, тому єдиний доступний йому інструмент – страх, який підтримують репресіями.
Я очікую, що з часом репресії посилюватимуться. Зрештою росіяни можуть опинитися в становищі, коли для виїзду з країни їм доведеться отримувати виїзну візу. Так було в Радянському Союзі, так відбувається в репресивних режимах. Немає причин вважати, що Путін не закручуватиме гайки й надалі.
Я не вірю, що будь-яка політична організація в Росії здатна серйозно кинути йому виклик. Репресивні органи держави наполегливо розшукують усіх незгодних. Ані крайні ліві, ані крайні праві, ані будь-які інші групи не можуть розвиватися: їхніх учасників швидко придушать, ув'язнять або вб'ють.
Найімовірніший сценарій і далі полягає в тому, що Путіна не повалять. Менш імовірно, що він зробить щось настільки обурливе, що суспільний гнів подолає страх і почне поширюватися безконтрольно.
Ніхто не може передбачити момент, коли гнів стане сильнішим за страх.
Я вважаю такий сценарій імовірнішим, ніж виступ олігархів. Жоден олігарх не кине Путіну виклик, а будь-яку нелояльність усередині системи чи організований політичний рух швидко знищать.
Якщо зміни й відбудуться, то, найімовірніше, у формі масового неорганізованого повстання. Це єдине, що Путін не здатен придушити заздалегідь, бо такі події виникають без плану й попередження. Арабська весна почалася в Тунісі, коли торговець фруктами вчинив самоспалення. Раптово уряд країни було повалено, а потім потрясіння дійшли до Єгипту. Такі події надзвичайно важко передбачити.
Але можна спостерігати за рівнем гніву, і він зростає. Питання в тому, наскільки сильнішим має стати цей гнів, щоб люди відкинули страх.
Тихий фінал без мирного договору
Я думаю, ця війна завершиться без драматичної розв'язки, приблизно так само, як Корейська війна.
Зараз Росія щодня атакує та вбиває мирних жителів України, а Україна атакує і знищує російські економічні об'єкти. Гадаю, що з часом економічний біль стане настільки сильним, що Путін більше не захоче дивитися, як знищують російські нафтопереробні заводи. Він може негласно сказати українцям: ми не бомбитимемо ваших мирних жителів, якщо ви не бомбитимете наші НПЗ.
Це не буде мирним договором чи гучною публічною угодою. Усе станеться тихо: повітряна війна припиниться, і залишиться лише лінія фронту.
На фронті українцям вдалося створити зону ураження, де російські солдати, які до неї заходять, гинуть від атак дронів. Росіяни там не просуваються. З часом бойові дії можуть просто стихнути.
Путін ніколи не оголосить про поразку й не піде на компроміс, але з часом війна може просто затихнути.
Я не думаю, що лідери сядуть за стіл, підпишуть договір і проголосять мир. Війна може завершитися тихо й залишитися неврегульованою: країни й далі формально воюватимуть, але майже нічого не робитимуть.