Світ дедалі менше бачить у США стабільну й надійну наддержаву, і ця недовіра вже б'є по самому Трампу. Поки Вашингтон згортає війну з Іраном, яку президент сам і розпочав, союзники Америки в Європі та Азії дедалі частіше сумніваються, чи захистять їх Штати у разі нападу.
Як передає "Хвиля", про це йшлося в розмові ведучого The Atlantic Джеффрі Голдберга з оглядачем The Washington Post Девідом Ігнатіусом у програмі Washington Week.
Іранську кампанію Ігнатіус коротко описав як "війну за вибором і мир за необхідністю". За його словами, обидві сторони виснажені, а Трамп досі вагається, чи приймати угоду, яку сам же й оприлюднив. Серед умов – відкриття Ормузької протоки, обіцянка Ірану ніколи не створювати ядерну зброю та розпливчасті формулювання щодо вивезення збагаченого урану.
Ще у березні Трамп заявляв, що США "знищили всю їхню імперію зла", і закликав іранців повстати. Та через три місяці, зауважує Голдберг, він лише намагається відновити рух нафти через Ормузьку протоку. Ігнатіус визнає: хоч президент і подасть це як перемогу, у світі панує скепсис щодо того, чи можна так назвати результат.
Найбільша проблема, на думку оглядача, – планування. Іранці повстали в січні, Трамп пообіцяв їм допомогу, але вона прийшла лише за місяць. За цей час, за словами Ігнатіуса, десятки тисяч людей, які вийшли на вулиці, були вбиті. У підсумку жорсткішому крилу влади в Тегерані вдалося посилити контроль.
"Військова сила здатна на багато що, але вона не може примусити до політичних змін," – наголосив Ігнатіус, нагадавши про уроки Іраку та Афганістану. Поведінку Трампа він пояснив "хворобою перемоги": після ефектної операції у Венесуелі, коли спецпризначенці серед ночі вивезли тамтешнього лідера, президент повірив, що йому до снаги будь-що.
При цьому, підкреслює Ігнатіус, розвідка не підвела. Голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Кейн неодноразово прямо попереджав президента, що не може гарантувати ані стриманості Ірану в Ормузькій протоці, ані бажаного ефекту від застосування сили. Трамп ці застереження проігнорував.
Наступною ціллю Трампа оглядач називає Кубу, а згодом – Гренландію. Втім, на його думку, президент отримає хіба що "щось, що зможе назвати захопленням Гренландії" – бази й особливі гарантії, – бо далі Європа його не пустить. Європейці, додає Ігнатіус, втомилися від тиску й готові давати відсіч.
Саме непередбачуваність Трампа і лякає партнерів. Свою фразу про Ормузьку протоку президент завершив погрозою: Оман поводитиметься як усі, "або нам доведеться їх підірвати". На думку Ігнатіуса, союзники більше не вірять у головну обіцянку НАТО – що Америка пожертвує власними містами заради захисту партнерів. Тому Саудівська Аравія дивиться у бік ядерного Пакистану, а європейці – у бік Франції.
Звідси й головна небезпека. Ігнатіус припускає, що поки світ настільки розхитаний, у Росії може з'явитися вікно для удару, аби продемонструвати: парасолька НАТО більше не діє. Він навів свіжий приклад – російську атаку по місту в Румунії, країні НАТО. На питання, що зробить у відповідь Вашингтон, оглядач відповів коротко: майже нічого.
Попри похмурі прогнози, завершив Ігнатіус на іншій ноті. В одній зі своїх колонок він доводив, що Китай слабший, а США сильніші, ніж здається. "Америка має звичку падати вгору," – сказав він, маючи на увазі, що після кожної катастрофи країна виживає і навіть стає сильнішою.