Йосип Сталін колись зауважив, що "кількість має власну якість". Хід російсько-української війни показав і переваги, і межі цього принципу. Чим більшу армію Москва виставляла на фронт, тим менше користі приносила ця маса. Росія наростила війська в кілька разів, але так і не змогла перетворити чисельну перевагу на прориви – українська адаптація, дрони й західна допомога знецінили ставку Кремля на кількість.
Як передає "Хвиля", про це пишуть Грег Віслер та Майкл Кофман у статті для War on the Rocks.
Одним із головних успіхів Росії у війні автори називають вербувальний конвеєр. Почавши вторгнення з однією з найменших своїх армій за понад 100 років, Москва до 2025 року розгорнула навколо України понад 700 тисяч військових – приблизно вчетверо більше за початкові сили вторгнення. І це попри колосальні втрати: за деякими оцінками, кількість убитих наближається до пів мільйона.
Найцікавіше, що цього Кремль досяг без опори на два традиційні стовпи російської мобілізації – призов і мобілізацію резерву. Часткова мобілізація восени 2022 року з її 300 тисячами резервістів врятувала фронт від обвалу, але надалі армію наповнювали передусім контрактники. Загалом Москва завербувала близько 1,3 мільйона добровольців. Це перша велика тривала війна, яку Росія веде переважно за гроші.
Проте маса не спрацювала. Технології й тактика змусили війська розосереджуватися по полю бою, і чисельна перевага розчинилася. Мінні поля, підготовлена оборона й дедалі щільніший рій ударних дронів зробили класичні атаки марними. Уже у 2024 році росіяни перейшли на піші штурми групами по шість-вісім людей, а бронемашини використовували здебільшого як "таксі" для доставки піхоти. У 2025-му дійшло до тактики просочування, коли піхоту розбивали на групи по одному-два бійці, аби прослизнути повз українські позиції.
До 2025 року зростання армії фактично зупинилося. Москва вербувала близько 35 тисяч людей на місяць, але майже стільки ж втрачала вбитими й важко пораненими. Путін і у вересні, і в грудні називав чисельність угруповання проти України на рівні близько 700 тисяч – тобто на тому ж рівні, що й у середині 2024 року. На початку 2026-го втрати кілька місяців поспіль перевищували набір, окремим частинам почало бракувати штурмової піхоти, а внаслідок українських контратак Росія втратила позиції під Куп'янськом та в Запоріжжі.
Віслер і Кофман застерігають НАТО: попри провал під Україною, ця величезна армія нікуди не зникне. Після війни Росія триматиме значно більші сухопутні сили біля кордонів Латвії, Литви, Естонії та Фінляндії, до того ж із розширеними можливостями глибоких ударів і дронів. Альянсу доведеться шукати відповідь одразу на дві загрози – і на російські інновації, і на традиційну масу.
Головний висновок авторів жорсткий: Москва припустилася глибокого прорахунку, вважаючи, що кількість зрештою переважить західну підтримку та українські винаходи. Натомість спосіб, у який Росія застосовувала силу, з часом лише знижував бойову ефективність і закрив те вікно можливостей, що було відкрите у 2024 та 2025 роках.
Раніше "Хвиля" писала, скільки насправді коштує ця війна Путіну за оцінками аналітиків CSIS. Також ми розповідали, чому війна вперше обертається проти Кремля, і про те, як у Росії обвалився набір контрактників, а в Кремлі заговорили про нову мобілізацію.