Поки лідери НАТО збираються в Туреччині, а Дональд Трамп готується до особистої зустрічі з Володимиром Зеленським, генеральний секретар альянсу Марк Рютте вкотре увімкнув режим чарівності. Курт Волкер, ексамбасадор США при НАТО та колишній спецпредставник США на переговорах щодо України, поговорив з Аароном Даменом із TVP World про те, чому саміт в Анкарі не такий драматичний, як здається, чому Україна не може вступити до НАТО, поки при владі Трамп, і чому Путіну, попри всю його войовничу риторику, дедалі менше простору для маневру.
Трамп і Гренландія: не варто драматизувати
Аарон Дамен: Почнімо з новини про Гренландію та заяв Дональда Трампа – він знову наполягає, що США хочуть узяти острів під контроль. Дехто припускає, що він погрожує вивести всі американські війська з Європи, якщо європейці й далі опиратимуться. Наскільки шкідливі ці повторювані претензії на Гренландію для НАТО?
Курт Волкер: Він сказав це лише тому, що його про це запитали. Трамп не виходив із заявою про Гренландію – хтось поставив питання, а коли Трампа запитують, він ніколи не відступає. Навпаки, тисне ще сильніше. Сказав: гаразд, ось що ми зробимо. Я б поки не надавав цьому надто великого значення. На місці Данії я б зробив усе можливе, щоб у двосторонніх переговорах закрити всі питання безпеки та ресурсів – це цілком реально, і, наскільки я розумію, команди вже над цим працюють. Тож я просто не драматизував би і рухався далі.
Саміт в Анкарі: радше прохідний епізод, ніж драма
Аарон Дамен: Напередодні особистої зустрічі Трампа й Зеленського в Туреччині, коли лідери НАТО збираються в Анкарі в середу, – чи цього тижня ставки для України та Близького Сходу вищі, ніж будь-коли, чи цей саміт стане просто дрібним епізодом в історії?
Курт Волкер: Швидше друге. Це не драматичний саміт. Розумію, що для медіа іноді вигідно роздмухувати напругу, але насправді Трамп хоче, щоб саміт став успішним для Ердогана як господаря. Він також хоче отримати визнання за те, що змусив країни НАТО витрачати більше на оборону. Когось він усе одно розкритикує за недостатні зусилля, але собі запише і "трампівський трильйон", як його називає Рютте, – додатковий трильйон доларів, який пішов на європейську оборону відтоді, як Трамп уперше став президентом. Шукатиме підтримки – риторичної, а можливо, і практичної – щодо свободи судноплавства в Ормузькій протоці. І оскільки зараз Зеленський та Україна набагато успішніше воюють і обороняються від Росії, гадаю, він стане прихильнішим і до України.
Чого хоче Зеленський: протиповітряна оборона або дозвіл будувати її самостійно
Аарон Дамен: Чого найбільше хотітиме Зеленський від особистої зустрічі з Трампом? Ви згадували удари углиб російської території – чи підкріплюють вони тезу, що Україна зараз перемагає у війні?
Курт Волкер: Вони точно показують, що в України є чимало козирів – на противагу тому, що вісімнадцять місяців тому Трамп казав, ніби їх у неї немає. Це ставить Україну в сильнішу позицію. Україна вже виробляє вдома більшість того, що потрібно на полі бою, – сімдесят-вісімдесят відсотків озброєння та боєприпасів. Чого їй бракує, так це достатньої протиповітряної оборони, зокрема перехоплювачів PAC-3 – ракет Patriot, необхідних, щоб збивати дуже швидкі російські балістичні та крилаті ракети. Саме цього шукатиме Зеленський: або Трамп допоможе з додатковою протиповітряною обороною, або, якщо не зможе, дасть Україні дозвіл будувати такі системи самостійно.
Членство України в НАТО: поки Трамп при владі, питання закрите
Аарон Дамен: Коротко про нову спробу Зеленського домогтися членства в НАТО. Чи закрите питання членства – часткового чи повного – доти, доки в Білому домі сидить Трамп?
Курт Волкер: Так. Поки при владі Трамп, членство України – закрите питання. Він вважає його зайвим і провокативним щодо Росії, тож не захоче цього робити. Але якщо дивитися за межі президентства Трампа, я переконаний: це єдине рішення, яке має сенс. Нам не потрібні різні режими безпеки в Європі – один для одних країн, інший для інших. Двосторонні гарантії чи запевнення, які запропонують кілька країн, не будуть такими надійними й ефективними, як членство в НАТО. А тим часом Україна матиме найбільшу, найкраще озброєну, найкраще оснащену і найзагартованішу в боях армію в Європі – справжнє надбання для НАТО, якщо вона приєднається. Це найкращий спосіб стримати майбутні атаки Росії: включити Україну до альянсу. Найближчими роками цього не станеться, але в середньостроковій перспективі саме так і має бути.
"НАТО 3.0": просто гучне гасло
Аарон Дамен: Питання ширше – про цей так званий "НАТО 3.0". Це просто гучна назва для розширеного Євросоюзу, для НАТО, захищеного від примх Трампа, чи щось таке, що справді ляже на стіл Путіну й змусить його зважати?
Курт Волкер: Це гасло. У нас уже був "НАТО 2.0", була нова трансатлантична угода, було ще кілька подібних назв за ці роки. Людям подобаються гасла – з ними все звучить свіжіше й цікавіше. Але по суті йдеться про те, що європейці беруть на себе більше, а Сполучені Штати намагаються трохи змістити свою роль, відійти від панівної позиції, яку зараз займають у НАТО. Це намагалися зробити багато президентів, і ми знову на це сподіваємося. Хочемо, щоб більше країн робили те саме, що Польща, – витрачали п'ять відсотків ВВП на оборону, а Сполучені Штати залюбки вивільнили б частину ресурсів у Європі, щоб перекинути їх в Азію та на Близький Схід.
Путін знає, що слабкий – і йому все одно доведеться погодитися на перемир'я
Аарон Дамен: Тобто ви не думаєте, що через "НАТО 3.0" Путін і Кремль тремтять від страху?
NYT: Ерік Шмідт назвав головний виклик століття – і це не гонка з Китаєм
Раптово помер сенатор Ліндсі Грем: за добу до смерті він був у Києві
Українців чекають штрафи за "старий" паспорт: хто має обміняти на ID-картку
Склад у Вишневому належав "Укроборонпрому": Зеленський анонсував звільнення та кримінальну справу
Показати ще
Курт Волкер: Ні, не думаю. Путін знає, що його позиція слабка, але ніколи цього не визнає – завжди намагатиметься демонструвати силу. Гадаю, він продовжуватиме війну, ймовірно, всю цю зиму, щоб перевірити, чи вдасться йому справді знищити українську енергосистему. Але зрештою Путіну доведеться погодитися на перемир'я. Довго вести цю війну наступного року він не зможе – ні фінансово, ні у військовому плані.
Аарон Дамен: Стримування – одна з найсильніших сторін НАТО. Гучні заяви Рютте про "НАТО 3.0" справді допомагають альянсу й стримують Путіна, чи лише оголюють прогалини і те, що Трамп не надто в цю ідею вірить?
Курт Волкер: Насправді ні те, ні інше. Це просто риторичні прикраси. Путін звертає увагу на реальні можливості, а тут немає жодної загадки – і так зрозуміло, де ми зараз і куди рухаємося. Уже сьогодні НАТО набагато сильніше за Росію. Росія програє в Україні, і точно не витримала б бою проти самого НАТО. Тенденція в НАТО – більше витрат на оборону, більше можливостей, більш різноманітних можливостей, і Росія це теж бачить. Тож які б гасла ми не кидали на саміті, Путін бачить, що НАТО сильне і стає ще сильнішим.
Рютте пускає в хід шарм: хтось має цим займатися
Аарон Дамен: Можна сказати, що Рютте знову увімкнув режим чарівності. Торік він назвав президента "татусем". Цього разу заздалегідь відвідав Білий дім і дістав діаграму з трампівськими трильйонами. Як колишній посол, скажіть: це виграшна стратегія Рютте, чи він просто прогинається?
Курт Волкер: Він робить саме те, що потрібно. Робота генерального секретаря – утримувати Сполучені Штати й Європу разом. Трампу дійсно подобається така увага й лестощі, подобається, коли йому за все віддають належне. Багато європейських лідерів не хочуть грати цю роль, і я розумію чому – у внутрішній політиці їм навіть може не допомогти, якщо буде видно, що вони так запобігають перед Трампом. Тож усім їм варто бути вдячними, що генеральний секретар робить це за них.
Аарон Дамен: Але що це означає, коли великі щорічні саміти за участю одних із найвпливовіших людей планети зрештою крутяться навколо того, щоб потішити одну людину? Чи не залишаються через це складні розмови й рішення поза кадром, відкладеними на потім, бо не вписуються в стратегію умиротворення?
Курт Волкер: Якщо з цього й варто винести один урок, то такий: щорічні саміти нам не потрібні. Може, варто проводити їх раз на два роки, як раніше. Щоразу, коли ми плануємо саміт, з нього роблять драматичну подію. Натомість варто зосередитися на копіткій, важкій військовій роботі – нарощувати можливості й посилювати стримування, щоб Путін більше ні на кого не напав. І це можна робити без жодного саміту.