Ізоляція Криму вже йде: Бен Ходжес про нову фазу війни

Дрони над Санкт-Петербургом у день відкриття економічного форуму, просування Росії, що вперше з 2023 року пішло в мінус, і Керченський міст, який більше не витримує важкі вантажі. Генерал-лейтенант у відставці Бен Годжес, який командував армією США в Європі у 2014-2017 роках, в ефірі програми Frontline від 4 червня розбирає, як українські удари на глибину до 200 кілометрів перерізають постачання російських військ на півдні. За його оцінкою, ізоляція Криму вже триває, а виведення російських військ із півострова – питання часу. Дісталося й Вашингтону: заяви Рубіо генерал назвав порожніми, а відмову США від посередництва – принизливою втечею від відповідальності.

Інтерв'ю програми Frontline (Times Radio), записане 4 червня 2026 року. Ведуча – Кейт Жербо.

Кейт Жербо: Вітаю, з вами Frontline і я, Кейт Жербо. Сьогодні ми розмовляємо з відставним американським генерал-лейтенантом Беном Годжесом. Бен командував армією США в Європі з 2014 по 2017 рік і регулярно бере участь у нашій програмі. Бене, рада вас бачити. З поверненням на Frontline.

Бен Годжес: Дякую, для мене честь знову бути у вас.

Удари по Санкт-Петербургу: "Росія не може зупинити Україну"

Кейт Жербо: Ми говоримо про те, який вигляд мають удари дронів по Санкт-Петербургу на самому початку флагманського міжнародного економічного форуму Росії. Сильна заява з боку України, чи не так?

Бен Годжес: Так, це нагадування всім: росіяни не можуть зупинити Україну. Минуло 12 років від першого російського вторгнення, майже чотири з половиною роки від початку повномасштабного, і Україна з кожним днем нарощує здатність бити по цілях у глибині Росії. Це перше. Друге – дуже цікавий вибір цілей. Вони не б'ють по житлових будинках, не атакують лікарні та цивільні об'єкти. Вони вдарили по нафтопереробному заводу і по сухому доку ВМФ, де ремонтувався один із найсучасніших російських корветів. Те, як атакують українці, разюче відрізняється від російських ударів по цивільних цілях.

Кейт Жербо: Ми записуємося в четвер, в обідній час за Лондоном, тому не знаємо, що саме Росія зробить у відповідь. Але Кремль одразу пригрозив "системним ударом" по Києву – і вже зробив це на початку тижня, вбивши мирних жителів і поранивши дітей у столиці та в Дніпрі. Хоч би які причини вони називали, хіба це не спроба відвернути увагу від провалів на полі бою і скористатися нестачею ракет-перехоплювачів для Patriot?

Бен Годжес: Ви все сказали правильно. Цілковита маячня, коли Кремль говорить, що мусить "якось відповісти", або що Україна нібито агресор. Усе це триває відтоді, як Росія вторглася в Україну. Звісно, для російських військових і для влади принизливо, що українські дрони летять через російський повітряний простір майже без перешкод і вражають цілі в глибині країни. Ті, що вдарили по Санкт-Петербургу, йшли через російське небо близько п'яти годин. Який сором, що росіяни не змогли їх виявити, відстежити і збити десь дорогою.

Думаю, вони продовжать робити єдине, що вміють, – бити по цивільних цілях. На землі вони нічого не досягають. Великий Чорноморський флот більше не фактор. Зупинити українські атаки різних типів вони не можуть. Єдине, що українцям поки не вдалося повністю припинити, – це російські удари ракетами і дронами по цивільних об'єктах. Ось це вони й продовжуватимуть.

"Порожня заява" Рубіо і самоусунення США

Кейт Жербо: Держсекретар США Марко Рубіо попереджає про ескалацію і говорить про переговори щодо припинення вогню. Що, на вашу думку, стоїть за його словами саме зараз?

Бен Годжес: Яка порожня заява держсекретаря США, що нічого не означає. Підхід цієї адміністрації був приречений від самого початку, бо вони так і не зрозуміли – і не захотіли зрозуміти, – чому почалася війна і хто агресор. Усі зусилля були спрямовані на те, щоб змусити Україну піти на поступки. Тому кілька днів тому держсекретар усе покинув і сказав: "Якщо хтось хоче підхопити переговори – вперед". Яка принизлива відмова від ролі лідера. Ми про це пошкодуємо. США пошкодують, коли Україна переможе без нашої активної участі. Те, що США – і ті європейські країни, які теж не впряглися по-справжньому, – перестали щось важити, стане очевидним, коли Україна відіграватиме дедалі вагомішу роль у Європі.

Кейт Жербо: Мені казали, що є, можливо, дуже слабкий проблиск надії: США можуть знову очолити переговори, коли розв'яжеться ситуація на Близькому Сході.

Популярні новини зараз

Показати ще

Бен Годжес: Я б не вірив жодній заяві жодної людини в цій адміністрації, на жаль. Дивіться: адміністрація Байдена не зробила того, що було потрібно, щоб допомогти Україні перемогти. Вони багато зробили, щоб утримати Україну в боротьбі, але так і не змогли сказати: "Ми хочемо перемоги України, бо це в наших інтересах". Ними завжди керував страх, що Росія може застосувати ядерну зброю. Адміністрація Трампа не робить навіть цього. Вони просто кажуть: "Ні, ви самі по собі". Віцепрезидент Венс заявив, що одне з досягнень адміністрації, якими він пишається найбільше, – те, що вони зупинили допомогу Україні. Це взагалі що таке?

Якщо і є надія, то на членів Конгресу, які розуміють, чому для США важливо підтримувати Україну і допомогти їй перемогти Росію. Можливо, в якийсь момент з'явиться тиск, щоб повернути американський уряд до лідерства. Але саме тому важливо, щоб наші європейські союзники, включно з Великою Британією, взяли на себе лідерство і відіграли більш значущу роль у завершенні цієї війни.

Перелом: уперше з 2023 року Росія в мінусі

Кейт Жербо: Ми говоримо на початку червня, і місяць почався з повідомлень про те, що просування Росії на полі бою вперше з 2023 року пішло в мінус: минулого місяця Україна повернула більше території, ніж окупувала Росія. Наскільки, на вашу думку, ситуація зараз розвертається на користь України?

Бен Годжес: Ви мене знаєте – я оптиміст за натурою і не раз був надто оптимістичним щодо того, як швидко все може статися. Я завжди вірив, що Захід зрозуміє: допомагати Україні – в наших же інтересах. І ми так і не зробили цього тією мірою, якою мали б. Та попри це схоже, динаміка змінилася майже за всіма напрямками. Починаючи з найочевиднішого – нездатності російських сухопутних військ досягти нових успіхів. Втрати за останній рік величезні, а результату немає. Далі – зростаюча здатність України бити по цілях у глибині Росії, насамперед по нафтогазовій інфраструктурі та верфях. І нарешті, дедалі більше уваги привертають так звані удари середньої дальності – по російській логістиці й транспорту на глибину до 200 кілометрів. Вони дають негайний ефект на фронті, тоді як далекі удари працюють довше, але виснажують здатність Росії експортувати нафту й газ – те, чим оплачується війна. Це справді багаторівневий підхід українців.

Логістична блокада: як Україна душить російський тил

Кейт Жербо: Поясніть трохи докладніше, як Україна досягає цього ефекту – підриває російську армію з тилу, відрізаючи ближній тил на полі бою. Як саме це працює?

Бен Годжес: Ми з вами вже говорили: війна – це не лише випробування волі, а й випробування логістики. Навіть у сучасній війні дронів потрібне постачання. Потрібні боєприпаси, пайки, пальне – все, що потрібно для бою, і все це треба доставити туди, де воно буде використане. Україна не лише створила зону ураження завширшки 20-50 кілометрів, де ніхто не може рухатися, не будучи виявленим і наздогнаним FPV-дроном. Тепер вони роблять те, що наші ВПС робили за часів холодної війни, – так звану ізоляцію району бойових дій: б'ють по цілях за 100, 150, 200 кілометрів за лінією фронту. Це сильно ускладнює російській стороні збір колон, підвезення боєприпасів – і у зворотний бік теж: евакуювати поранених дуже важко. Вони навчилися знаходити такі цілі, і тепер у них є можливості їх уражати.

Найцікавіше для мене – те, що вони роблять навколо Криму. Думаю, глядачі вашої програми вже знайомі з географією і розуміють, чому Крим такий важливий. Керченський міст – я, до речі, не дочекаюся, коли він одного дня піде під воду, – пошкоджений настільки, що вже не витримує важкі вантажі. Тому росіяни залежать від сухопутного коридору вздовж північного берега Азовського моря, який з'єднує їх із Кримом. А він повністю в радіусі дії українських дронів середньої дальності. Іншими словами, одна з головних ліній постачання російських військ – не лише в Криму, а й на півдні України – тепер під ударами щодня. Колонам вантажівок дуже важко довозити туди постачання.

Крим: ізолювати і зробити непридатним

Кейт Жербо: Тобто відрізати Крим – це і є частина української стратегії?

Бен Годжес: Думаю, так. Я, звісно, вже нічому не дивуюся, коли йдеться про українців, але не думаю, що в них є можливість – та й потреба – проводити зараз якусь масштабну десантну операцію із захоплення Криму. Їм це не потрібно. Їхній підхід – спершу ізолювати півострів: потрапити на нього можна лише двома-трьома шляхами. Чорноморський флот уже не фактор, тож міст і сухопутний коридор – головні шляхи туди й назад. Українці методично руйнують це транспортне сполучення, що призведе до ізоляції Криму. Друга, доповнювальна частина – зробити Крим непридатним для росіян: їм ніде сховатися. Кожен таксист у Києві знає, де там усі аеродроми, бункери, ключові вузли, і тепер Україна може бити по всіх. Тож ми спостерігаємо ізоляцію Криму і перетворення його на позицію, яку неможливо втримати, – цей процес уже триває. Фінальна частина – або виведення російських військ, або їх видавлювання. Не знаю, як і коли це станеться, але це питання осяжного майбутнього – поки Україна здатна й далі руйнувати спроможність Росії вести війну.

Кейт Жербо: Ця логістична блокада – заявлена мета українського Міноборони, у них є ціла програма. Чи відомо, як вона реально позначається на російських солдатах на передовій?

Бен Годжес: Солдатам треба їсти. Потрібна медична допомога, постачання, боєприпаси, запчастини для вантажівок. Якщо все це зупиняється – як і впродовж останніх 5000 років людської історії, без логістики вести операції неможливо. Так, солдати здатні на неймовірне в жахливих умовах. Але це залежить і від нематеріального – морального компонента війни. За що вони воюють? Чи роблять їхні командири все можливе, щоб подбати про солдатів і дати їм необхідне? Як ми знаємо з історії, люди можуть довго триматися в жахливих умовах. Але якщо ти не віриш у те, що робиш, і не віриш своєму командуванню, готовність солдатів ефективно воювати далеко не така велика, якою могла б бути.

Що таке "вогневий контроль"

Кейт Жербо: Український Третій армійський корпус заявляє, що тримає під вогневим контролем кілька районів від Луганська до Криму, включно з п'ятьма містами за 50-90 кілометрів від лінії фронту. Поясніть, що таке вогневий контроль і наскільки це значуще?

Бен Годжес: Цей вислів використовується не зовсім у тому сенсі, в якому його вживали б американські чи британські військові. Зазвичай вогневий контроль – це про те, хто стріляє по якій цілі, суто тактичне поняття. Тут же, думаю, вони описують те, про що я говорив раніше: здатність блокувати вхід і вихід із певних міст. Щоб перерізати трасу, не треба сидіти на ній. Якщо ти ведеш спостереження – а з дронами вони це очевидно можуть – і здатен дістати до неї різними типами озброєнь, то користуватися нею росіянам стає небезпечно або неможливо. Думаю, йдеться про це – і зростання масштабу та якості їхніх дронів середньої дальності дало їм таку можливість.

Удари по полігонах: знищити ворога до фронту

Кейт Жербо: Є ознаки, що Україна розширює кампанію дронів і б'є по російських полігонах в окупованій Луганській області. Це класична тактика – уражати війська ще до того, як вони дістануться поля бою?

Бен Годжес: Завжди хочеться, щоб ворог навіть не наблизився до тебе. Подумайте: навіть у російській армії підготовка підрозділів бодай до базового рівня потребує великої інфраструктури і людей. Нехай у них величезний призов і десятки тисяч рекрутів – усе одно потрібно багато досвідчених солдатів, здатних навчити їх стріляти і робити всі базові речі, які знадобляться в бою. Українці розуміють: якщо можна знищити або ослабити підрозділ ще до того, як він сяде у вантажівки і вирушить до фронту, – це добре застосування можливостей.

Кейт Жербо: Ви говорили про мотивацію. Якщо солдати їдуть на полігон, знаючи, що можуть не пережити навіть підготовку, – це ж величезний удар по моральному духу?

Бен Годжес: Ще й який. Дуже багато у війні відбувається в голові – тому ми й кажемо, що війна – це випробування волі та випробування логістики. Коли ти віриш, що твоя справа важлива і варта того, що ти в команді, здатній цього досягти, довіряєш тим, хто ліворуч і праворуч, довіряєш командуванню, – в історії люди робили неймовірне. Але якщо ти озираєшся і бачиш, що командування не може захистити тебе навіть на навчальній базі, ти починаєш думати про власні шанси. І в голові з'являється: "Боже, ці українці, мабуть, непереможні". Це теж частина війни.

Кейт Жербо: Я десь читала, що дехто з тих, хто пішов туди заради грошей, потім намагається відкупитися від інструкторів, аби тільки не потрапити на фронт.

Бен Годжес: Так, думаю, такого роду корупція пронизує російські збройні сили. Я бачив стільки повідомлень про те, як солдати змушені давати хабарі офіцерам, як офіцери вимагають плату за відпустку. Корупція справляє роз'їдаючий вплив на боєздатність організацій.

Мобілізація: "Я майже не чую про проблеми з людьми"

Кейт Жербо: Ми часто говорили про проблеми України з особовим складом. Якого прогресу, на ваш погляд, досягнуто завдяки реформам і стимулам?

Бен Годжес: Це прозвучить не дуже науково, але я майже нічого про це більше не чую. Раніше ми постійно чули про нестачу артилерійських боєприпасів – більше не чуємо. Постійно чули про проблеми з особовим складом – я просто не чую про це так часто. Це не означає, що все вирішено, але це вже не та катастрофа, якою її описували. Почасти тому, що держава й армія покращили рекрутинг: вони повертають родинам упевненість, що їхнього сина чи доньку не відправлять на фронт, поки ті не будуть як слід підготовлені й оснащені. До того ж рекрутинг доволі децентралізований: деякі бригади набирають людей із величезним успіхом, бо мають репутацію по-справжньому міцних частин, і люди хочуть саме туди – поки ти можеш сам обирати, в яку частину підеш.

Але є й інше: українці, схоже, скоротили втрати. Не звели до нуля – втрати, очевидно, великі, – але завдяки створенню цієї зони ураження вони можуть утримувати її значно меншою кількістю людей, ніж знадобилося б раніше. Професор Філліпс О'Браєн із Сент-Ендрюського університету – в нього чудова розсилка на Substack – багато про це писав, власне, він першим і звернув мою увагу. Всупереч поширеній думці, що на передовій потрібно якнайбільше військ, українці завдяки інтеграції дронів і радіоелектронної боротьби в цей пояс обходяться значно меншими силами. Так вони знизили вразливість до російських дронів і артилерії.

Кейт Жербо: Ротація військ теж була великою проблемою – вивести людей із передової і завести нових. Дехто залишався там набагато довше, ніж дозволяє ефективність, я чула історії про 200 днів. Скільки взагалі солдат може залишатися ефективним?

Бен Годжес: Це зворотний бік системи, де попереду мало людей: вивести їх звідти – ризик, бо всюдисущі російські дрони полюють і на окремих бійців. Тож ефективна ротація – складне завдання. Термін, чесно кажучи, залежить від характеру завдань. В інтенсивних боях ти витримаєш значно менше, ніж на відносно спокійній ділянці. У США різні системи ротації: спецназ, який воює найінтенсивніше, йде на ротації по шість тижнів – три місяці, щоб витримувати свій темп операцій. Більшість армійських частин їхали в Ірак та Афганістан на рік, але там інтенсивність для більшості була не як у рейнджерів. Союзники зазвичай їздили на семимісячні ротації. Почасти це визначається інтенсивністю, почасти – системою комплектування: скільки в тебе людей. Якщо не вистачає, доведеться тримати людей довше. 200 днів в окопі, коли ти знаєш, що кожного дня якийсь дрон шукає саме тебе, – це дуже багато.

Корпусна система: що змінилося в українській армії

Кейт Жербо: Поясніть корпусну систему, яку запровадили українські військові. Як вона змінила армію та її можливості на полі бою?

Бен Годжес: Корпус у їхній системі – це те, що ми назвали б дивізією. Український корпус – думаю, і російський теж – радше дорівнює британській чи американській армійській дивізії: три-чотири маневрені бригади і так далі. Ефективною цю структуру робить, по-перше, здатність бачити розвідувальну картину, планувати і керувати операціями не лише на сьогодні-завтра, а й на оперативну глибину та перспективу – коли на це є достатньо людей у штабі. По-друге, ресурси: в ідеалі не всі три-чотири бригади в бою, частина в резерві, і ними можна маневрувати. Це традиційний спосіб дій дивізії. Ефективності додає й те, що корпус приносить із собою ППО, артилерію, інженерів та інші засоби підсилення. Це в традиційному сенсі. Але українці, думаю, створили ще й підрозділи дронів, які дають змогу масувати ці можливості на потрібних ділянках фронту. Якість корпусу завжди залежить насамперед від командування: чи є людина, яка розуміє, що ти тепер не просто велика бригада – ти маневруєш бригадами, в яких багато можливостей, але які й споживають багато ресурсів.

Кейт Жербо: І це розуміння – ключове, чи не так? Якщо порівняти з тим, із чим стикаються російські військові планувальники: наскільки в українців скоординоване цілепокладання, як вони адаптуються, щоб накази, які доходять до військ, були реалістичними?

Бен Годжес: Думаю, ті з вашої аудиторії, хто служив чи служить, скажуть вам, що накази, які вони отримують, ніколи не бувають реалістичними: завжди приходять надто пізно, вимоги надмірні, ресурсів бракує. Це майже аксіома для всіх нас. Фокус у тому, що найкращі планувальники – ті, хто добре відчуває реальну обстановку і стан власних сил. А це втримувати важче, ніж здається: знати не лише, скільки в мене людей, а й яка їхня боєздатність, які в них ресурси, – перш ніж вирішувати, яке завдання їм ставити. Командири різних рівнів мають багато розмовляти зі своїми планувальниками, щоб мати це чуття, а потім вирішувати: чого ми хочемо досягти і як це вписується в загальну стратегію.

Це ж не просто українські війська від Сум до Херсона, які щодня намагаються просунутися якомога далі. Генштаб, гадаю, намагається визначити, де досягати ефектів, які приведуть до успішного результату. Якщо одна з цілей – ізолювати Крим, або повернути Запорізьку АЕС, або зняти тиск із Харкова – які ці цілі та як їх досягти? Ресурсів ніколи не вистачає, тому командири мусять казати: "Пріоритет такий, ресурси рухаємо сюди, а цим хлопцям поки доведеться обійтися без них".

Кейт Жербо: І є виклик для обох сторін: на полі бою немає чітких протиборчих ліній фронту – натомість багатокілометрові спірні зони, де війська обох сторін перемішані.

Бен Годжес: Так, я не думаю, що ми зараз бачимо дві паралельні лінії траншей. Місцями – відносно так, але ця зона ураження, залежно від ділянки, має ширину 20-50 кілометрів. У цьому й частина виклику: де атакувати, чого ти намагаєшся досягти? І тут, думаю, українці дуже вибіркові в тому, коли і де проводити операцію заради конкретної цілі. І все це в політичному контексті – я маю на увазі цивільне керівництво, офіс президента: вони думають про те, щоб не допустити надмірних втрат, і про те, як це вписується в загальну картину. Тому комунікація між цивільним і військовим керівництвом – про ризики, ціну й цілі, про пріоритети згори – вкрай важлива.

Що залишається Путіну: ядерні погрози і "сіра зона"

Кейт Жербо: Якщо Путін не може пред'явити успіхи на полі бою як ознаку прогресу в цій війні, де, на вашу думку, він шукатиме демонстрацію сили?

Бен Годжес: Чудове запитання. Я так і не зміг до кінця зрозуміти, що відбувається всередині російського суспільства, в головах олігархів і тих, хто впливає на ситуацію. Я читаю тих, хто відстежує російські телеграм-канали, ЗМІ та блогерів, – і, схоже, там відчувається певна паніка. Дедалі більше людей закликають закінчити війну – і це прикметно. Думаю, Путін розраховував, що знаменитий щорічний Петербурзький міжнародний економічний форум покаже: "У нас усе добре". Натомість він у вогні. Гадаю, вони й далі погрожуватимуть застосуванням ядерної зброї, бо бачать: ми схильні вірити цим погрозам. І продовжать операції в "сірій зоні" проти решти Європи – як щойно в Румунії і майже в кожній іншій країні. Це змушує населення тиснути на свої уряди, щоб ті не підтримували Україну: люди бояться, що те, що Росія робить з українськими містами, вона прийде робити в Польщі, Німеччині чи Румунії. Тож ми бачитимемо продовження "сірої зони" з російського боку – поки не придумаємо, як змусити їх за це платити.

Перемир'я до зими?

Кейт Жербо: І президент Зеленський, і його керівник офісу кажуть, що перемир'я до зими цього року – реалістична перспектива. Чи може Україна війною примусити Росію до припинення вогню?

Бен Годжес: Мені завжди трохи ніяково, Кейт, закликати українців продовжувати воювати: я живу тут, у Франкфурті, це не я під ударами. Це рішення можуть ухвалити лише українці – скільки ще вони готові витримати, які втрати й руйнування. Але моє відчуття від спілкування з українцями: вони готові йти стільки, скільки потрібно, щоб перемогти. Бо знають, що буде, якщо зупинитися, – і ніхто не вірить, що Росія коли-небудь виконає бодай якусь угоду. У президента Зеленського, очевидно, більше інформації про те, що реально обговорюється різними каналами. Але я знаю одне: це колосальний провал США – що два хлопці зі сфери нерухомості, наші головні переговорники, регулярно бувають у Росії, але так жодного разу й не доїхали до України. Цей шлях не приведе нас до результату, який буде стійким і з яким українці зможуть жити.

США скорочуються в Європі – і Кремль це бачить

Кейт Жербо: І наостанок: на горизонті саміт НАТО наступного місяця, а цього тижня ми дізналися, що в тисячі американських військових завершився термін ротації в Литві. Зазвичай їх змінюють, але чи замінять їх – невідомо; може, ви знаєте. І навчання ВМС США на Балтиці згортаються – вочевидь, через навантаження на ресурси на тлі війни з Іраном. Такі деталі не залишаться непоміченими Кремлем, чи не так?

Бен Годжес: Цілком правильно – і китайцями теж. Те, що сили флоту США працюють на межі, – результат стратегічного рішення Білого дому. Китайці бачать, що ми можемо й чого не можемо і як довго здатні це витримувати. А це триває довше, ніж багато хто очікував. Плюс Білий дім говорить про Кубу і про все інше. Що стосується ротаційних бригад у Європі – чи будуть їх змінювати, я не знаю. Минулого тижня я говорив із людиною, яка має бути в курсі, і вона сказала: вони не знають. Для американських штабів у Європі дуже багато невизначеності – які рішення ухвалить Пентагон, що замінюватимуть, а що ні. Президент сказав, що направить 5000 військових до Польщі. Ці 5000, ймовірно, включали б і ротаційні частини, які стояли б у Литві: батальйон у Литві – з бригади, штаб якої був би в Польщі, так вони розгорнуті. Невизначеність ось у чому: бригаду, яка мала зайти на зміну, Пентагон скасував – а майже одразу після цього президент заявив: "Ви що робите? Ми відправимо 5000 військових до Польщі". Можете уявити, що коїться в коридорах Пентагону, поки там намагаються узгодити ці суперечливі виклики та вказівки.

Кейт Жербо: Мимоволі замислююся – і, мабуть, ви теж: що б ви робили зараз, якби були командувачем армії США в Європі?

Бен Годжес: Думаю, ми б просто повантажилися всі й рушили на схід. Ні, скажу, що б я робив: ми б працювали щосили, щоб підтримувати потрібний рівень готовності, і робили б усе, щоб союзники не втратили в нас упевненості. І я гарантую: саме цим і займається керівництво армії та американське керівництво в Європі. Вчора я знову говорив із людиною, яка знає, і вона сказала: чоловіки й жінки у формі, які працюють у всіх штабах НАТО, і цивільні професіонали там не звертають уваги на шум нагорі. Вони зосереджені на своїй роботі – так було завжди, і я в це вірю.

Кейт Жербо: І це дуже приємно чути. Бен Годжес, генерал-лейтенант Бен Годжес, дякую, що були з нами сьогодні.

Бен Годжес: Дякую, Кейт.