Будівля, яку Дніпро будував майже 20 років. Історія унікального бізнес-центру, зруйнованого російським ударом.
28 вересня 2026 року російський дрон прямим влучанням зруйнував частину офісної будівлі в центрі Дніпра, забравши життя трьох людей, а в ніч на 3 жовтня по об’єкту знову вдарив ворог. Для міста це стало втратою не просто чергового пошкодженого приміщення, а однієї з небагатьох сучасних будівель, у якій були реалізовані незвичні для Дніпра архітектурні рішення.
Її історія почалася задовго до появи знайомого містянам бізнес-центру. На цій ділянці протягом майже двох десятиліть змінювалися концепції, архітектори, замовники й навіть функціональне призначення майбутньої споруди. Тут планували створити Дім технічної творчості молоді, обчислювальний центр, офісний комплекс і бізнес-центр.
Зрештою у 2007 році будівля отримала своє фізичне життя. А у 2026-му російський удар практично знищив її центральну частину.
Удар, який знищив частину сучасного Дніпра
28 вересня російський безпілотник влучив в офісну будівлю в центральній частині Дніпра. Внаслідок атаки загинули троє людей.
За кілька днів, у ніч на 3 жовтня, будівля знову опинилася під ударом — цього разу ворожий дрон влучив у дах. Для архітекторки Наталії Каширіної ця історія особливо болюча. Її бюро розташоване приблизно за 100 метрів від місця влучання.
«Дивлячись на палаючу будівлю, я, як архітекторка, маю відчуття, що дивлюся, як в агонії болю помирає будівля», — розповіла Наталія Каширіна.
Вона зазначає, що ніколи особисто не була знайома з одним із авторів будівлі — архітектором Леонідом Катасоновим. Однак споруда була для неї важливою частиною міського середовища.
Архітекторка згадує, що часто звертала на неї увагу, спостерігала, як сонячне світло змінює її скляний фасад, і просто раділа тому, що така будівля є у Дніпрі.
Історія, яка почалася ще у 1980-х
Сьогодні складно уявити, скільки разів змінювалися плани щодо цієї ділянки. Вона розташована у кварталі, який свого часу розглядали як частину комплексної реконструкції території між вулицями Леоніда Глоби, Мечникова, Старокозацькою та Воскресенською.
Ще у 1980-х роках архітектори почали працювати над концепцією майбутньої забудови. У 1987 році проєкт, над яким працювали архітектори Петро Нірінберг та Андрій Шковира, отримав медаль Всесоюзного конкурсу Спілки архітекторів СРСР.
На місці майбутньої будівлі спочатку планували створити «Дім технічної творчості молоді». Але цей задум так і не був реалізований.
Від Дому технічної творчості до обчислювального центру
Згодом технічне завдання змінилося. Міська влада замовила проєкт Обчислювального центру. Його авторами стали В. М. Гарсіа та А. Ю. Шковира. За цією концепцією навіть встигли виконати фундаменти. Проте і цей проєкт не дійшов до завершення.
Ділянка фактично стала своєрідним архітектурним «полем експериментів», де протягом років з’являлися нові варіанти майбутньої забудови.
Тут могла бути штаб-квартира компанії Юлії Тимошенко
На початку 1990-х років на цій ділянці планували розмістити штаб-квартиру компанії «КУБ», пов’язаної з Юлією Тимошенко. Новий проєкт розробив архітектор В. М. Гарсіа.
Цього разу майбутню будівлю хотіли оздобити гранітом. Архітектурне рішення передбачало використання вже існуючих фундаментів, які залишилися після нездійсненого проєкту обчислювального центру.
Для свого часу це був помітний крок уперед: замість обмеженого набору матеріалів, характерного для попередніх радянських проєктів, передбачалося використання сучасніших та дорожчих фасадних рішень. Але і цей задум залишився на папері.
У 1996 році з’явився ще один проєкт
Чергову спробу освоїти ділянку зробили у 1996 році. Компанія «Дольник і К» розробила концепцію бізнес-центру для «Єдиних енергетичних систем України».
Авторами стали архітектори Олександр Дольник та Сергій Филимонов. І цього разу значну увагу приділили фасаду. Його також планували виконати з граніту.
Збереглися ескізи проєкту 1996 року, які показують, наскільки сильно майбутній об’єкт міг відрізнятися від будівлі, яку зрештою побачили дніпряни. Проте і ця версія не була реалізована.
Ділянка отримувала нові проєкти майже до 2000-х
Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років з’явилося ще щонайменше два варіанти забудови. Один передбачав створення бізнес-центру для компанії «Магнезіт». Його автором був Андрій Шковира.
Ще один варіант запропонувала компанія-забудовник «Созідатель». Таким чином, історія цієї ділянки перетворилася на майже двадцятирічну еволюцію архітектурної ідеї.
І лише у 2005 році з’явився проєкт, який зрештою був реалізований.
Будівля, яку дніпряни знали до 28 вересня
У 2005 році будівельна компанія «Механіка» розпочала роботу над бізнес-центром. Замовником виступав Яков Міносян, а авторами проєкту стали Андрій Шковира та Леонід Катасонов. Фізично будівля почала існувати у 2007 році.
Її архітектура відповідала тенденціям початку 2000-х років: стримана геометрія, значна кількість скла та аскетична стилістика, яку можна було побачити в європейській офісній архітектурі того часу.
Саме скло стало одним із головних елементів образу будівлі. Але її особливість полягала не просто у великій площі скління.
Подвійний фасад — рідкісне рішення для Дніпра
Однією з найцікавіших архітектурних особливостей бізнес-центру була система подвійного фасаду — Double Skin Facade.
Принцип полягає у створенні двох шарів скління: зовнішнього та внутрішнього. Зовнішній шар виконується із безпечного скла, а внутрішній — із повноцінних тришарових склопакетів.
Такі рішення використовуються в сучасній громадській архітектурі різних країн світу. Для Дніпра це було практично унікальне явище. Подвійний фасад має не лише декоративну функцію. Він може забезпечувати низку практичних переваг:
- допомагає зменшувати тепловтрати;
- створює додатковий бар’єр від перегріву приміщень;
- сприяє природному руху повітря між шарами фасаду;
- знижує вплив вітрового навантаження;
- покращує шумоізоляцію;
- може зменшувати потребу в додаткових системах сонцезахисту.
На дніпровському бізнес-центрі подвійний фасад був реалізований лише частково, тому сьогодні складно повністю оцінити, наскільки ефективно працювала ця система.
Але саме ця особливість робила будівлю практично неповторною для міста. Після удару від подвійного фасаду залишилися лише два фрагменти — зліва та справа від місця влучання.
Ще одна технологічна особливість — керамічний фасад
Подвійне скління було не єдиним цікавим рішенням. На будівлі також реалізували керамічний вентильований фасад.
Така система передбачає створення конструкції, у якій між облицюванням та стіною залишається вентиляційний простір.
Окремою складністю було планування фасаду таким чином, щоб мінімізувати необхідність підрізання керамічних плит.
Для сучасної архітектури це технічне рішення є звичним, але на момент будівництва для Дніпра воно було доволі нетиповим.
Будівлю задумували не окремо, а як частину цілого кварталу
Ще одна важлива деталь історії — ця споруда спочатку розглядалася не як ізольований бізнес-центр. Концепція реконструкції кварталу передбачала створення пішохідних проходів, які мали поєднати вулицю Мечникова з проспектом Яворницького.
Ідея полягала у тому, щоб люди могли проходити крізь квартали коротшими маршрутами, а внутрішній простір поступово перетворювався на комфортне міське середовище.
Замість закритих дворів, гаражів та господарських територій передбачалося створення просторів із закладами, магазинами та місцями для відпочинку.
Сьогодні подібний принцип є одним із поширених підходів до розвитку міських кварталів у європейських містах.
Поруч мав з’явитися великий паркінг
Комплексна концепція передбачала також будівництво великого паркінгу приблизно на 650 автомобілів. Тобто архітектори працювали не лише над фасадом окремої споруди, а над повноцінною трансформацією всього кварталу.
Проте частина задумів так і залишилася нереалізованою. Саме ця проблема, на думку архітекторів, є однією з характерних для українських міст: комплексні концепції часто змінюються разом із власниками, замовниками та економічними умовами.
Чому ця будівля важлива для Дніпра
На перший погляд може здатися, що йдеться лише про сучасний офісний об’єкт, який не має багатовікової історії. Але саме в цьому і полягає важливий аспект його втрати.
Дніпро втрачає не тільки історичні будинки XIX чи початку XX століття. Під загрозою опинилася архітектура незалежної України — будівлі, які формували обличчя міста вже після здобуття незалежності.
Цей бізнес-центр був частиною тієї Дніпровської архітектури, яка формувалася у 2000-х роках і намагалася говорити мовою сучасної європейської архітектури.
Для міста це був один із небагатьох прикладів використання подвійного скляного фасаду. І водночас це була будівля, яка змушувала звернути увагу на простір навколо себе.
Російський удар знищив більше, ніж одну споруду
Сьогодні від колишньої архітектурної цілісності бізнес-центру залишилися окремі фрагменти. Але разом із ним фактично зникла частина сучасного міського середовища, яке формувалося роками.
Для Наталії Каширіної ця історія стала приводом по-новому подивитися на Дніпро та дослідити історію споруди, яку багато містян могли просто не помічати.
«Ця будівля змушувала мене час від часу зупинятися і просто любити своє місто», — говорить архітекторка.
Мабуть, саме в цьому і полягає одна з найбільших втрат від подібних руйнувань. Будівля може не мати статусу пам’ятки архітектури, не бути туристичною візитівкою чи об’єктом із сотнями років історії. Але вона стає частиною міста — його щоденного пейзажу, маршрутів, спогадів і звичного середовища.
Архітектура, яку Україна лише починає осмислювати
Російські атаки руйнують не лише історичні пам’ятки та культурні об’єкти. Вони знищують і сучасну Україну — ту, що сформувалася протягом останніх десятиліть.
Саме такі будівлі розповідають про те, яким бачили українські міста архітектори незалежної держави: відкритими, сучасними, інтегрованими у світовий архітектурний контекст.
Історія цього бізнес-центру показує, наскільки складним може бути шлях однієї будівлі — від першого ескізу до реалізації. Майже 20 років проєктів, змін, нереалізованих задумів та пошуків завершилися спорудою, яка простояла лише близько двох десятиліть.
Тепер її історію доводиться відновлювати вже за архівними кресленнями, фотографіями та спогадами архітекторів. І, можливо, саме це змушує уважніше дивитися на сучасний Дніпро — не лише як на місто зі старою історичною забудовою, а як на живий простір, історія якого продовжує створюватися просто зараз.
Джерело: 056.ua