Повернуться не всі: Україна стрімко наближається до нової демографічної загрози

Українці дедалі рідше планують повернення. Як змінилися настрої тих, хто виїхав за кордон, і що це означає для України та Дніпропетровщини.

Майже чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення Росії питання повернення українців додому перетворилося з тимчасової гуманітарної проблеми на один із головних викликів для майбутнього держави. У 2026 році немає ознак нової масової хвилі виїзду, однак дедалі більше українців, які вже кілька років живуть за кордоном, відкладають повернення або взагалі перестають бачити його як реальний сценарій.

За цей час змінилася сама природа міграції. У 2022 році переважна частина людей залишала Україну в умовах надзвичайної небезпеки, часто маючи із собою лише документи та найнеобхідніші речі. Сьогодні мільйони українських родин уже мають за кордоном роботу, житло, освіту для дітей, соціальні зв'язки та зрозумілий правовий статус.

Саме тому повернення тепер потребує значно більшої мотивації, ніж просто завершення бойових дій. Людина має порівняти два вже сформовані варіанти життя — в Україні та за кордоном — і вирішити, де буде безпечніше, стабільніше та краще для неї та її родини.

Чи збільшилася кількість виїздів у 2026 році

Дані першого півріччя 2026 року не свідчать про нову масову хвилю виїзду. За даними, які проаналізував Опендатабот, у січні–червні українці здійснили 7,13 млн виїздів за кордон та 6,89 млн повернень. Різниця становила 244,3 тисячі. Це означає, що на момент проведення підрахунку саме така кількість громадян виїхала з України та ще не повернулася.

Важливо розуміти, що це не кількість нових емігрантів. Одна й та сама людина може кілька разів перетинати кордон протягом року, тому статистика відображає перетини, а не унікальних осіб. Крім того, людина, яка виїхала в березні, може повернутися у вересні, а отже на момент проміжного підрахунку вона потрапляє до числа тих, хто ще не повернувся.

Попри це, показник дозволяє оцінити загальну тенденцію. І вона поки що не виглядає як новий демографічний обвал.

Для порівняння, за аналогічний період 2025 року різниця між виїздами та поверненнями становила близько 251 тисячі. Отже, у першому півріччі 2026 року міграційний розрив був навіть трохи меншим.

Основні цифри першого півріччя 2026 року:

• понад 16,2 млн — загальна кількість перетинів державного кордону;
• близько 14 млн — перетини громадянами України;
• 7,13 млн — виїзди українців;
• 6,89 млн — повернення;
• 244,3 тис. — різниця між виїздами та поверненнями;
• близько 251 тис. — аналогічний показник за перше півріччя 2025 року.

Таким чином, головна міграційна проблема України у 2026 році — не різке збільшення виїздів, а недостатня кількість повернень.

У ЄС залишаються понад 4,3 млн українців

Масштаб проблеми стає зрозумілим, якщо подивитися на дані Європейського Союзу.

Станом на 31 травня 2026 року у країнах ЄС під тимчасовим захистом перебували 4,38 млн людей, які виїхали з України. Найбільше таких людей проживало в Німеччині, Польщі та Чехії.

ЄС у липні 2026 року погодив продовження тимчасового захисту для українців до 4 березня 2028 року.

Для українців це означає додаткову стабільність і можливість планувати життя щонайменше на найближчі роки. Для України це водночас означає, що в людей не виникає необхідності ухвалювати рішення про повернення найближчим часом.

Чотири роки тому родина могла думати: «Залишимося на кілька місяців». Тепер вона може планувати життя на два роки вперед, не ухвалюючи остаточного рішення.

Настрої змінюються швидше, ніж статистика виїздів

Найбільш показовою є не статистика кордону, а результати опитувань. Сьомий звіт УВКБ ООН Lives on Hold, оприлюднений у 2026 році, показує, що частка українців за кордоном, які планують або сподіваються повернутися, продовжує скорочуватися. Якщо у 2024 році таких було близько 61%, то у 2025–2026 роках показник знизився до приблизно 49%. Водночас частка тих, хто вже не планує повертатися, зросла з 12% до 23%. Це одна з найважливіших тенденцій за весь період повномасштабної війни.

«Намір повернутися залишається сильним, але він дедалі більше залежить від умов у країні походження, зокрема безпеки, доступності житла, роботи та базових послуг», — висновки дослідження УВКБ ООН щодо українців, які перебувають за межами України.

Тобто люди не обов'язково перестали любити Україну або втратили зв'язок із домом. Вони просто стали прагматичнішими у своєму рішенні.

Від «повернемося після війни» до «повернемося, якщо буде безпечно»

Ця зміна формулювання насправді дуже важлива. У перший період війни рішення про повернення часто було прив'язане до однієї умови — завершення бойових дій. Через чотири роки люди оцінюють набагато більше факторів.

Для родини важливо, чи буде:

• безпечно жити в конкретному місті;
• де жити після повернення;
• можливість знайти роботу;
• достатній рівень доходу;
• школа або дитячий садок;
• доступна медицина;
• нормальний громадський транспорт;
• стабільне електропостачання та інша критична інфраструктура;
• можливість вести бізнес;
• зрозумілі правила оподаткування;
• можливість забезпечити дітям перспективне майбутнє.

Саме тому припинення бойових дій може стати лише початком процесу повернення, а не його завершенням.

Безпека залишається головною умовою

Безпековий фактор продовжує залишатися найсильнішим аргументом як на користь повернення, так і проти нього.

Українець, який прожив кілька років у країні, де немає повітряних тривог і ракетних ударів, може бути психологічно не готовим повернутися навіть після формального завершення війни.

Особливо складним це буде для родин із дітьми. Якщо батьки знають, що дитина може безпечно ходити до школи, користуватися громадським транспортом і проводити час на вулиці в країні перебування, вони порівнюватимуть це з українськими реаліями.

Тому для повернення недостатньо просто припинити бойові дії. Потрібні довгострокові гарантії безпеки та відчуття стабільності.

Робота та зарплата можуть визначити рішення після безпеки

Економічні фактори поступово виходять на друге місце. OECD у 2026 році наголошує, що люди, які вже мають роботу за кордоном, менш схильні повертатися. Водночас доступ до роботи та житла в Україні є одними з ключових факторів, які можуть сприяти поверненню.

Це створює для України складну конкуренцію. Україна після війни повинна буде конкурувати за працівника не тільки з українськими містами та областями, а й із європейськими роботодавцями.

Якщо людина в Польщі або Німеччині отримує стабільну зарплату, має медичне страхування, дитина навчається у школі, а родина має житло, повернення до України повинно мати вагомі переваги. Одного аргументу «це ваш дім» може бути недостатньо.

Діти — фактор, який може остаточно змінити міграційні рішення

За роки війни виросло покоління дітей, для яких життя в іншій країні вже стало звичним. Це один із найбільш довгострокових ризиків.

Дитина, яка у 2022 році виїхала з України молодшою школяркою, у 2026 році може вже мати кілька років навчання за кордоном. Вона знає місцеву мову, має друзів, звикла до освітньої системи та може не сприймати повернення так само, як її батьки. У таких сім'ях рішення про повернення стає колективним.

Батьки можуть хотіти додому, але не бажати травмувати дитину ще однією великою зміною. Саме тому освітня політика стає важливою складовою політики повернення.

Українські школи за кордоном можуть стати містком до повернення

Одним із способів збереження зв'язку дітей з Україною є підтримка української освіти за кордоном. Це важливо не тільки з культурної точки зору. Дитина, яка продовжує вивчати українську мову, історію та культуру, легше адаптуватиметься до повернення. Тому держава може розглядати українські освітні центри за кордоном як інструмент довгострокової політики.

Йдеться не про ізоляцію дітей від суспільств країн перебування, а про збереження двосторонньої ідентичності та можливості безболісно повернутися до української системи освіти.

Чому тривале перебування за кордоном стає ризиком

Перші місяці після виїзду людина зазвичай зберігає чітку орієнтацію на Україну. Але адаптація поступово змінює ситуацію. Через кілька років людина може вже мати:

• стабільну роботу;
• довгостроковий контракт;
• місцевий банківський рахунок;
• орендоване або власне житло;
• дитину в місцевій школі;
• професійне коло;
• друзів;
• знання мови;
• соціальні гарантії.
• У такій ситуації повернення означає не «повернення додому», а відмову від частини вже сформованого життя.

Саме це робить міграцію 2026 року принципово іншою, ніж міграцію 2022-го.

Україна ризикує втратити людський капітал

Наслідки можуть бути значно серйознішими за просте скорочення населення. Серед людей, які виїхали, є лікарі, вчителі, інженери, підприємці, науковці, програмісти, менеджери, будівельники та представники інших професій. За кордоном вони набувають нового досвіду, професійних навичок та контактів.

Для країн перебування це людський капітал, у який вони інвестують через освіту, мовні курси, професійне навчання та інтеграційні програми. Для України ризик полягає в тому, що після завершення війни частина цих людей може вже не повернутися.

Водночас українці за кордоном можуть стати ресурсом

Було б помилкою розглядати всіх українців, які залишаються за кордоном, як «втрачених». Навіть якщо людина не повернеться найближчими роками, вона може залишатися частиною українського економічного та суспільного простору.

Вона може:

• підтримувати родичів;
• інвестувати в український бізнес;
• купувати українські товари;
• працювати з українськими компаніями;
• відкривати спільні підприємства;
• допомагати громадам;
• передавати професійний досвід;
• створювати контакти між Україною та країною проживання.

Тому політика держави має бути ширшою за просте завдання «повернути всіх».

Якою може бути політика повернення

Експерти дедалі частіше наголошують, що повернення має бути добровільним та базуватися на створенні умов. Українцям необхідно запропонувати зрозумілу систему, яка дозволить без зайвої бюрократії повернутися, відновити документи, знайти житло та роботу, віддати дітей до школи й отримати необхідні послуги.

Серед можливих напрямів політики:

• програми доступного житла;
• відновлення пошкодженого житлового фонду;
• гранти для підприємців, які повертаються;
• програми працевлаштування;
• підтримка професійної адаптації;
• визнання дипломів та кваліфікацій, отриманих за кордоном;
• освітні програми для дітей;
• психологічна допомога;
• податкові стимули;
• спрощене відкриття бізнесу;
• підтримка громад, які прийматимуть велику кількість людей.

Потрібно готуватися і до повторної міграції

Навіть якщо частина українців повернеться, це не означатиме автоматичного завершення міграційного процесу. Деякі люди можуть повернутися на кілька місяців, а потім знову виїхати. Причиною може стати відсутність роботи, житла, проблеми з освітою дітей або погіршення безпекової ситуації. Тому політика повернення має бути орієнтована не на сам факт перетину кордону, а на довгострокове закріплення людини в Україні.

Що чекає Дніпро та Дніпропетровщину

Для Дніпропетровщини проблема повернення має особливе значення. Дніпро залишається одним із ключових економічних, промислових, освітніх та медичних центрів України. Тут є університети, підприємства, великий ринок праці та розвинена інфраструктура, що потенційно може стимулювати повернення.

Однак одночасно регіон залишається близьким до зони бойових дій та регулярно зазнає російських атак. Тому люди, які виїхали з Дніпра, Кривого Рогу, Нікополя та інших громад області, оцінюватимуть повернення передусім через безпекову ситуацію.

Для Дніпра особливо важливо зберегти статус міста, де можна не просто працювати, а будувати довгострокове життя. Це означає розвиток житлової інфраструктури, шкіл, медицини, укриттів, громадського транспорту, бізнес-середовища та системи підтримки сімей.

Регіони конкуруватимуть за тих, хто повертається

Після завершення війни українці не обов'язково повертатимуться саме до того міста, з якого виїхали. Це ще один фактор, який часто недооцінюють.

Людина може повернутися в Україну, але обрати Київ, Львів, Ужгород, Вінницю чи інше місто замість свого колишнього місця проживання. Причини можуть бути практичними: робота, безпека, освіта дітей або стан житлового фонду. Отже, між українськими громадами може розпочатися конкуренція за людський капітал.

Для Дніпра це означатиме необхідність демонструвати свої переваги не лише у порівнянні з Європою, а й у порівнянні з іншими українськими містами.

Найбільша група ризику — ті, хто ще не визначився

У політиці повернення особливу увагу необхідно приділяти людям, які не прийняли остаточного рішення. Це значно перспективніша аудиторія, ніж ті, хто вже чітко вирішив залишитися. Якщо людина не виключає повернення, на її рішення можуть вплинути зміни в Україні.

Безпечні міста, доступне житло, нова робота, якісні школи та зрозуміла державна політика можуть змінити її рішення. Саме тому найближчі роки є критичними.

Три можливі сценарії для України Оптимістичний сценарій

В Україні встановлюється стійка безпекова ситуація, починається масштабна відбудова, створюються нові робочі місця, держава запускає ефективні програми житла та реінтеграції. У такому випадку частина українців поступово повертається, а країна отримує додатковий людський капітал для відбудови.

• Помірний сценарій. Повертається частина людей, однак мільйони залишаються за кордоном. Україна зберігає тісні економічні та культурні зв'язки з українцями в Європі, а міграція стає довгостроковою особливістю суспільства.
• Негативний сценарій. Безпекові ризики залишаються високими, економічне відновлення відбувається повільно, житлова проблема не вирішується, а країни ЄС продовжують успішно інтегрувати українців. У такому випадку значна частина людей, які зараз говорять про можливе повернення, може остаточно залишитися за кордоном.
• Найгірший сценарій — не масовий виїзд, а масове неповернення. Україна може не побачити нової хвилі у кілька мільйонів людей. Натомість країна може поступово втрачати населення через те, що ті, хто вже виїхав, не повертатимуться. Цей процес складніше помітити, оскільки він не супроводжується різким стрибком статистики. Людина просто продовжує жити за кордоном ще один рік. Потім ще один. Дитина переходить у наступний клас, батьки отримують нову роботу, родина продовжує орендувати житло, а тимчасовий статус продовжується. Поступово тимчасове проживання перетворюється на постійне.

Що Україна може зробити вже зараз

Політика повернення не повинна чекати завершення війни. Уже зараз необхідно:

• Створювати зрозумілі умови повернення. Людина повинна знати, куди звертатися щодо житла, роботи, освіти та соціальних послуг.
• Підтримувати зв'язок із дітьми. Українська освіта, мова та культура за кордоном мають залишатися доступними.
• Працювати з українським бізнесом за кордоном. Підприємці можуть стати одним із каналів економічного повернення.
• Створювати програми для кваліфікованих фахівців. Україна повинна запропонувати їм можливості кар'єрного розвитку.
• Інвестувати в громади. Саме на рівні міст люди ухвалюватимуть рішення, де жити після повернення.
• Розвивати житлові програми. Без житла повернення багатьох сімей буде неможливим.
• Пояснювати реальні можливості. Інформація про вакансії, житло, гранти та освітні програми має бути доступною українцям за кордоном.

Повернення має стати частиною відбудови

Відновлення України та повернення людей фактично є двома сторонами одного процесу. Неможливо швидко відбудувати міста без людей, але люди не захочуть повертатися в міста, де немає житла, роботи, шкіл та безпеки.

Тому кожен новий житловий квартал, відремонтована школа, відновлене підприємство чи створене робоче місце можуть бути одночасно елементами відбудови та політики повернення. Для Дніпра це особливо актуально, адже місто має потенціал стати одним із центрів післявоєнного економічного відновлення.

Україна має конкурувати не за кількість повернень, а за якість життя

Станом на серпень 2026 року головний висновок із доступних даних полягає в тому, що Україна не переживає нової масової хвилі виїзду. Міграційний розрив першого півріччя майже відповідає показнику 2025 року.

Водночас змінюється поведінка тих, хто вже перебуває за кордоном. З кожним роком дедалі більше людей адаптуються до нового життя, а повернення перестає сприйматися як неминучий результат завершення війни.

Майже 4,4 млн людей із України залишаються під тимчасовим захистом у ЄС, а сам механізм продовжено до березня 2028 року. Це дає українцям час для довгострокового планування, але водночас збільшує період, протягом якого вони можуть інтегруватися в суспільства країн перебування. (ec.europa.eu; consilium.europa.eu)

Тому питання повернення українців уже не можна відкладати до моменту завершення війни. Україні потрібно діяти так, щоб люди за кордоном бачили перспективу повернення ще до того, як ухвалять остаточне рішення залишитися.

Дніпропетровщина: кого область може втратити та хто повернеться після війни

Для Дніпропетровщини питання повернення українців має особливе значення, адже область одночасно залишається одним із найбільших економічних центрів країни та регіоном, який протягом усієї повномасштабної війни перебуває під постійною загрозою російських атак. Тут поєднуються потужний промисловий потенціал, великий ринок праці, університети, медичні заклади та розвинена інфраструктура — і водночас близькість до районів бойових дій, пошкодження житла та підприємств, регулярні повітряні тривоги й необхідність постійно адаптувати міське життя до умов війни.

Дніпро для багатьох мешканців області залишається містом, до якого вони хотіли б повернутися. Однак саме поняття «повернення додому» для тих, хто прожив за кордоном чотири роки, вже не є таким простим, як у 2022 році. Людина, яка виїхала з Дніпра або іншої громади області, сьогодні порівнює не Україну 2026 року з Україною, яку вона залишила у лютому–березні 2022-го, а своє нинішнє життя в іншій країні з тим, що може отримати після повернення.

Це означає, що для області недостатньо просто відновити пошкоджені будинки чи дороги. Потрібно створити умови, за яких повернення буде привабливим у довгостроковій перспективі.

Безпека стане головним фактором для мешканців області

Для Дніпропетровщини безпековий фактор матиме набагато більшу вагу, ніж для західних областей України. Дніпро, Кривий Ріг, Нікополь, Марганець та інші громади області регулярно стикаються з наслідками російських атак, а для частини територій близькість до фронту залишається безпосередньою загрозою.

Тому навіть після завершення активних бойових дій мешканці області оцінюватимуть не лише факт припинення обстрілів, а й те, наскільки стійкою є безпекова ситуація. Родина, яка кілька років прожила у Польщі, Німеччині, Чехії чи Литві, може не захотіти повертатися до міста, де зберігається ризик ракетних або дронових атак.

Особливо це стосуватиметься сімей із дітьми. Для батьків питання «чи можна повернутися?» фактично означатиме «чи зможе моя дитина безпечно ходити до школи, гуляти містом і жити без постійного страху?».

Саме тому система укриттів, безпечна освіта, захищена критична інфраструктура та готовність міста реагувати на атаки можуть стати не просто складовими воєнної безпеки, а факторами демографічного відновлення Дніпра.

Робота може стати перевагою Дніпра

Водночас Дніпро має сильний аргумент на користь повернення — великий і різноманітний ринок праці. Місто залишається одним із найбільших промислових, фінансових, медичних, освітніх і логістичних центрів України. Тут працюють великі підприємства, малий і середній бізнес, університети, медичні установи та сфера послуг.

Після завершення війни попит на працівників у регіоні може зрости ще більше через відновлення промисловості, будівництво, реконструкцію інфраструктури та розвиток нових підприємств.

Це створює потенційну перевагу для повернення тих українців, які за роки перебування за кордоном отримали нові професійні навички.

Фахівець, який працював у європейській компанії, може привезти до Дніпра не лише досвід, а й нові стандарти роботи, управлінські практики, контакти та розуміння європейського ринку. Для міста це може стати одним із важливих ресурсів післявоєнної модернізації.

«Повернення — це не просто фізичне переміщення людей назад в Україну. Це можливість повернути людський капітал, професійні компетенції, підприємницький досвід та міжнародні зв'язки, які українці здобули за кордоном», – зазначають експерти.

Саме тому область має бути зацікавлена не лише у фізичному поверненні мешканців, а й у створенні умов для використання отриманого ними досвіду.

Найскладніше буде повернути родини з дітьми

Окремий виклик для Дніпра — повернення сімей із дітьми. Якщо дитина виїхала у 2022 році, за чотири роки вона могла фактично сформувати нове освітнє та соціальне середовище. Вона вже може вільно розмовляти мовою країни перебування, мати друзів, звикнути до місцевої школи та не сприймати Україну так само, як її батьки. Тому повернення родини залежатиме не тільки від бажання дорослих.

Для Дніпра це означає необхідність створити таку систему освіти, яка дозволить дітям після повернення швидко адаптуватися. Йдеться про додаткові мовні програми, психологічну підтримку, адаптаційні класи, можливість надолужити навчальну програму та безпечні умови навчання.

Школа в цьому випадку стає не лише освітнім закладом, а одним із ключових елементів повернення родини до міста. Житло може визначити, хто саме повернеться Другим після безпеки фактором стане житло.

Частина мешканців області втратила або пошкодила свої будинки та квартири. Інші мають нерухомість у громадах, де безпекова ситуація залишається складною.

Для людини, яка кілька років проживає за кордоном, рішення повернутися буде набагато складнішим, якщо після приїзду їй доведеться самостійно вирішувати питання оренди або відновлення житла. Тому житлові програми можуть стати одним із найефективніших інструментів демографічної політики.

Особливе значення матимуть компенсації за зруйноване житло, доступні кредити, програми оренди, відновлення багатоквартирних будинків та будівництво нового житла.

Дніпро може конкурувати за тих, хто повертається

Після завершення війни мешканці Дніпропетровщини не обов'язково повернуться саме до своїх колишніх громад.

Якщо людина втратила житло в Нікополі або іншому небезпечному населеному пункті, вона може обрати Дніпро чи інше українське місто. Якщо ж у Дніпрі не буде достатньо роботи або безпекові ризики залишатимуться високими, людина може обрати Київ, Львів, Вінницю чи інший регіон.

Таким чином, Дніпропетровщина після війни конкуруватиме за людський капітал одночасно з іншими регіонами України та європейськими країнами. Перевага Дніпра полягає у масштабі міста, кількості робочих місць, освітньому потенціалі та бізнес-середовищі. Недоліком залишається безпековий фактор.

Що може стимулювати повернення до Дніпра

Для того щоб мешканці області не просто приїжджали у гості, а залишалися, необхідна комплексна політика:

• безпечне міське середовище та доступні укриття;
• відновлення пошкодженого житла;
• програми забезпечення житлом родин, які повертаються;
• створення нових робочих місць;
• підтримка підприємців;
• грантові програми для започаткування бізнесу;
• відновлення та модернізація шкіл;
• адаптаційні програми для дітей;
• доступна медицина;
• психологічна підтримка;
• розвиток громадського транспорту;
• відновлення критичної інфраструктури;
• прозорі програми компенсацій та допомоги.

Особливо важливо, щоб така інформація була доступною не лише мешканцям області, які вже перебувають в Україні, а й тим, хто зараз живе за кордоном. Людина має ще до повернення розуміти, які можливості чекають на неї в Дніпрі.

Для області важливо повернути не тільки людей, а й їхні компетенції

Дніпропетровщина має шанс використати міграцію не лише як проблему, а й як джерело розвитку. Українці, які кілька років прожили в Європі, можуть повернутися з новими професійними навичками, знанням мов, досвідом роботи в міжнародних компаніях та розумінням європейських стандартів.

Особливо цінним буде повернення фахівців у галузі медицини, освіти, інженерії, IT, управління, будівництва, енергетики та підприємництва. Для області це може стати важливим фактором модернізації економіки.

Водночас існує ризик, що ці люди залишаться за кордоном і використають отримані компетенції вже для розвитку економік інших країн.

Найбільша загроза для Дніпра — поступова втрата зв'язку

Якщо людина продовжує жити за кордоном, але регулярно приїжджає до Дніпра, підтримує родину, зберігає житло та розглядає повернення, зв'язок із містом залишається сильним.

Проте якщо родина продає житло, дитина остаточно переходить до місцевої освітньої системи, батьки будують кар'єру за кордоном, а соціальні зв'язки в Україні слабшають, повернення стає дедалі менш імовірним. Саме тому Дніпру важливо підтримувати контакт із мешканцями, які виїхали.

Це можуть бути інформаційні кампанії, онлайн-сервіси для українців за кордоном, програми дистанційної участі в житті міста, підтримка української освіти та культури, можливості для інвестування та ведення бізнесу в регіоні.

Яким може бути майбутнє Дніпропетровщини

Для області можна виділити три основні сценарії:

• Перший — сценарій активного повернення. За умови стабільної безпеки, відновлення житла та економічного зростання Дніпро може стати одним із центрів повернення населення. Великі підприємства та сфера послуг створять робочі місця, а місто залучатиме людей з інших громад області.
• Другий — сценарій часткового повернення. Частина мешканців повернеться, але значна кількість родин залишиться в Європі. Дніпро збереже зв'язок із ними через бізнес, родинні контакти, освіту та регулярні поїздки.
• Третій — негативний сценарій. Якщо безпекові ризики залишатимуться високими, відновлення буде повільним, а економічні можливості обмеженими, значна частина людей може остаточно закріпитися за кордоном або переїхати до безпечніших регіонів України.

Для Дніпропетровщини вибір між цими сценаріями починається вже зараз.

Повернення населення не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди повернуться туди, де бачитимуть безпеку, житло, роботу, нормальну освіту для дітей та можливість будувати майбутнє.

Тому демографічне відновлення Дніпропетровщини має стати невід'ємною частиною її післявоєнної відбудови. Відновити будинки недостатньо — необхідно створити умови, за яких у ці будинки захочуть повернутися люди.

Висновок

Україна входить у новий етап міграційної кризи. У 2026 році проблема полягає не в тому, що мільйони людей знову одночасно залишають країну. Небезпека значно повільніша: люди, які виїхали раніше, поступово вкорінюються в інших країнах.

Змінюються їхні доходи, робота, житло, освіта дітей та соціальні зв'язки. Разом із цим змінюється і сприйняття майбутнього.

Україна все ще має шанс повернути значну частину людей. Майже половина українців за кордоном продовжує розглядати повернення як можливий сценарій, а ще частина не визначилася остаточно. Проте це вікно можливостей не буде відкритим безкінечно.

Після завершення війни Україна змагатиметься за людей із країнами, які вже стали для них другим домом. І переможе в цій конкуренції не той, хто голосніше закликатиме «повертатися», а той, хто зможе запропонувати безпеку, житло, роботу, освіту, гідний рівень життя та зрозуміле майбутнє для дітей.

Для Дніпра та Дніпропетровщини це питання матиме особливе значення. Регіону доведеться не просто відновлювати зруйноване, а створювати умови, за яких люди, які виїхали, захочуть знову назвати його своїм домом.

І саме тому повернення українців — це не окрема соціальна проблема. Це один із головних критеріїв того, наскільки успішною буде післявоєнна відбудова України.

Джерело: 056.ua