Війна в Україні увійшла у п'ятий рік, і британський історик Лоуренс Фрідман оцінює ситуацію стримано позитивно: наступ російських військ майже зупинився, а Україна на низці ділянок діє впевненіше. Водночас головний наратив Москви – мовляв, рано чи пізно вона забере все, тож краще змусити Київ поступитися заради уникнення кровопролиття – на думку експерта, уже підірваний.
Як передає "Хвиля", відповідну оцінку Фрідман озвучив у подкасті Russian Roulette Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).
Фрідман визнає, що радіти зарано: за роки війни ситуація не раз різко змінювалася, і кожен, хто стежить за подіями, "майже боїться оптимізму". Та за останні півроку, на його думку, збіглося кілька важливих чинників. Перший – проблеми російської економіки, які підривають упевненість еліт і ускладнюють бюджетну політику Кремля. Війна стала для неї тягарем.
Другий чинник – український прогрес у дронах. "Українці зробили вражаючу роботу", – зазначив історик. За його словами, безпілотники не лише сформували так звану зону ураження на лінії фронту, а й ускладнили росіянам саме наближення до неї. До цього додаються постійні удари по російських нафтопереробних заводах та інших цілях у глибині РФ, зокрема в районі Москви.
Унаслідок цього просування російської армії, яке у 2024 та на початку 2025 року було повільним, але стабільним, фактично зупинилося. Росіянам бракує живої сили, волі й тактики – через дрони вони відмовилися від масштабних механізованих штурмів і тепер намагаються просочуватися малими групами на мотоциклах і баггі.
Чому ж РФ не втримала перевагу в дронах, яку мала торік восени? Фрідман пояснює це різними підходами: росіяни обирають одну модель і масштабують її виробництво, тоді як українці постійно змінюють рішення під нові виклики – радіоелектронну боротьбу, типи цілей. Стратегію ж ударів по критичній інфраструктурі Москва не змінювала ще з жовтня 2022 року. Вона робить життя українців важчим, але війни не виграє.
Окрема тема – наскільки сам Путін розуміє реальний стан справ. У надмірно централізованій системі підлеглі кажуть начальнику те, що він хоче почути, а військові структури погано передають погані новини нагору. Описуючи фронт, Путін зазвичай переказує слова начальника Генштабу Валерія Герасимова. Фрідман наводить історичну паралель: колись казали, що президент США Ліндон Джонсон був чи не найгірше поінформованою людиною щодо В'єтнамської війни. "І я чомусь думаю, чи не є Путін найгірше поінформованим щодо цієї", – сказав історик.
Фінансово Україна досі сильно залежить від Європи, але у військовому сенсі – значно менше, ніж раніше. Власне виробництво покриває більшість базових потреб, хоча високотехнологічне озброєння на кшталт Patriot Київ поки що отримує ззовні. Європейські оборонні компанії, за словами Фрідмана, дедалі частіше визнають: у майбутньому вони спиратимуться на українські технології більше, ніж Україна на їхні. Водночас вплив США на Київ слабшає. Реакцію Трампа на українську пропозицію допомогти проти Ірану історик назвав "ляпасом": Зеленський пропонував технології безпілотників, але Вашингтон відповів, що нічого від України не потребує. Натомість відносини з Європою, зауважив він, покращилися – зокрема після відходу від влади угорського прем'єра Віктора Орбана.
Що далі? Фрідман вважає, що Путін, найпевніше, досі вірить у перемогу. Але якщо нинішні тенденції збережуться, у якийсь момент – можливо, вже цього року – йому доведеться вирішувати, чи не час "рахувати втрати". Історик нагадує про "кульмінаційну точку" Клаузевіца: кожна армія колись виснажується, і важливо встигнути до цього моменту. Якщо ж продовжувати воювати після нього, фронт може посипатися. Російські лінії настільки тонкі, що подекуди кілька сотень українських військових здатні відбити значну ділянку.
Є й ризик для самого Києва. Якщо Путін надто довго гратиме в "ще пів року" – підхід, який Фрідман порівнює з американськими сподіваннями часів війни в Іраку, – Україна може вирішити, що вигідніше відвойовувати території, ніж погоджуватися на перемир'я. Та водночас, за відчуттями історика, українське суспільство втомлене й потребує паузи: "Якби йшлося про серйозне, реальне припинення вогню, гадаю, вони поставилися б до цього доволі серйозно".
Удари по цивільній інфраструктурі, на переконання Фрідмана, війни не виграють – люди пристосовуються, а обстріли лише гартують рішучість. На підтвердження він навів розмову зі знайомою в Україні: того дня, коли спалахнув великий корупційний скандал, Росія завдала масованого удару – і українці згуртувалися знову. "Вони так розлючені на Путіна, що нізащо не здадуться", – підсумував історик.