Західні медіа та військові аналітики часто помилково сприймають Іран як клаптикову країну, готову розвалитися на етнічні шматки від найменшого зовнішнього тиску. Однак реальна картина суспільних настроїв в ісламській республіці виглядає зовсім інакше: єдиним справжнім джерелом опозиції до жорсткого релігійного режиму є не національні меншини, а міська освічена інтелігенція – лікарі, юристи та студенти, які втомилися від середньовічних обмежень. Проте цей соціальний прошарок був жорстоко придушений владою і не має ресурсів для повномасштабної революції.
Про це повідомив аналітик Тигран Авакян в ефірі політолога Юрія Романенка.
Відповідаючи на запитання щодо можливості народних бунтів після американських бомбардувань, експерт категорично відкинув ідею повстань на етнічному ґрунті. "Ніякої мозаїки в Ірані не існує, друзі. 67% населення становлять перси і стародавні історичні народи Ірану. Це моноліт. Крупна група – це азербайджанці, але 80% азербайджанців вірні громадяни", – підкреслює аналітик. Авакян запевняє, що у меншин немає ані збройних сил, ані політичної волі для протистояння професійному Корпусу вартових ісламської революції (КВІР).
Водночас експерт визнає існування глибокого суспільного невдоволення, але воно має суто ідеологічний та соціальний, а не національний характер. "Вірю в протести. Знаєте, в які протести вірю? Інтелігенції, людей, які не хочуть жити в цьому шиїтському Ірані, де людям рубають голови, руки, де їм не дають спокійно ходити з відкритим обличчям", – зазначає він. Саме цей прошарок суспільства є рушійною силою змін, яка прагне модернізації та повернення до світського способу життя.
Однак Авакян з гіркотою констатує, що ресурси цієї світської опозиції практично вичерпані через масові репресії з боку режиму. "Ти розумієш, хто вийшов на протести? На протести вийшли лікарі, адвокати, студенти. Вони вбили десятки тисяч своєї інтелігенції. У ці протести я вірю, люди втомилися. Але цей прошарок становить маленький відсоток населення Ірану. І цей прошарок придушили", – підсумовує аналітик. Тому очікувати, що внутрішні протести полегшать Сполученим Штатам ведення військової кампанії, є великою помилкою.