Всупереч поширеним стереотипам про неминучу світову гегемонію Пекіна, протягом найближчих десятиліть Китай втратить статус глобальної наддержави. Країна зіткнулася з катастрофічною демографічною кризою, критичною технологічною відсталістю та наближенням краху світової системи споживання, без якої китайська експортна економіка просто не здатна функціонувати.
Про це сказав політичний аналітик Віктор Андрусів під час обговорення книги Пітера Зейхана "Кінець світу – лише початок. Картографування краху глобалізації" в ефірі політолога Юрія Романенка.
Штучна економічна модель, побудована на постійному вливанні колосальних коштів у нерентабельні інфраструктурні проекти, вичерпала себе. Сусідні країни Азії, замість того щоб підкоритися китайському впливу, мають усі шанси об'єднатися у потужний союз, який залишить Пекін в ізоляції віч-на-одинці з його внутрішніми проблемами.
"Один із найбільш перспективних регіональних блоків майбутнього – це об'єднання Японії, Південної Кореї, В'єтнаму та Тайваню. Зейхан каже їм, що вони мають дуже просту задачу: або вижити разом, забувши історичні образи, або лягти під Китай. Але він прямим текстом говорить, що ніякого Китаю в майбутньому просто не буде. Я такої жорсткої антикитайської риторики ще ніде не зустрічав. Йому кінець через демографію та нереальне гіперфінансування, яке вони зробили для підтримки своєї економіки. Вони будували ці фейкові міста, бо не можуть зупинитися, інакше почне рушитися вся їхня система взаємної підтримки", – розповів аналітик.
Військова міць Китаю, якою часто лякають світову спільноту, також є значною мірою перебільшеною. Морські сили Пекіна мають критичні обмеження щодо радіусу дії та не здатні забезпечити повноцінний контроль навіть над ближніми океанськими маршрутами, не кажучи вже про глобальне домінування.
"Китай так і не вийшов на серйозні військові потужності, щоб диктувати свої умови у світі. Другою країною у світі за силою військового флоту є Японія. Зейхан прямо пише, що маленька ескадра Японії може поплисти в Індійський океан і повністю заблокувати весь Китай. Найпотужніший китайський військовий корабель не може пройти далі ніж півтори тисячі кілометрів від берега. Тому їхні можливості щодо проекції сили надзвичайно обмежені", – підкреслив експерт.
Ще слабшою ланкою китайської стратегії є тотальна залежність від західних інновацій. Попри величезні інвестиції, країна так і не змогла створити замкнутий цикл виробництва передових електронних компонентів, залишаючись "світовою фабрикою", яка лише збирає чужі розробки.
"Китай не освоїв найдорожчі технології в електромобілях, напівпровідниках та виробництві чіпів. За технологічним розвитком вони навіть не доросли до рівня Південної Кореї і просто змушені все це закуповувати. Вони є великими монополістами по ресурсах, таких як вольфрам, але у високих технологіях вони зовсім не просунулися. Вони лише масштабують технології попередніх поколінь і роблять їх більш доступними для людей. Китай повністю залежний від імпорту найскладніших компонентів, тому через двадцять років його як глобальної сили просто не буде", – резюмував він, аналізуючи працю Зейхана.