Китай перебуває в інволюції. Це процес зворотного розвитку, зниження якості системи та інститутів. З точки зору економіки це означає поєднання таких тенденцій і станів: 1) перевиробництво товарів, 2) зниження цін виробників, 3) зменшення прибутку бізнесу, 4) уповільнення темпів економічного зростання, 5) зменшення зайнятості. Такий діагноз експертів гонконгського Lion Rock Institute. Старі тренди зламалися. Лавина структурних викривлень і мертвого капіталу повільно рушила вниз. Її швидкість, напрямок руху, охоплення не є константою. Накреслити динаміку об'єктивно неможливо, бо ніхто не знає ті самі слабкі ланки. Ніхто не знає, де під прикриттям вилизаної статистики в балансах державних і приватних підприємств заховані токсичні активи, які не працюють.
Інформаційна сліпота – це прямий наслідок державного інтервенціонізму у сферу інвестицій, виробництва, споживання та фінансування. З подачі теоретиків наздоганяльного розвитку, активної ролі Держави у прискоренні економіки китайська влада спокусилася популістськими, лженауковими ідеями Дж. Кейнса і тисяч теоретиків development та welfare economics. Їхня мрія – наздогнати й перегнати Америку – вимкнула здоровий глузд, обережність і логіку базових ринкових аксіом. Китайські комуністи при владі за допомогою своїх партнерів у бізнесі через синдикат "VIP-розпорядників і споживачів чужого" вирішили покращити ринкові закони, замінити приватних підприємців політичними менеджерами чужих грошей, надати їм дотації, пільги, преференції та статус номенклатурно-політичних фаворитів. Таке рішення було ухвалене приблизно в один час зі вступом Китаю до СОТ. На той момент ВВП Китаю (2001 р.) становив $1351 млрд.
Китайські комуністи бачили інфантилізм, опортунізм Європи та США. Вони запропонували західним корпораціям такий набір стимулів (податки, регуляторка, доступ до дешевої сировини, доступ до китайського внутрішнього ринку), від якого ті не змогли відмовитися, особливо в умовах дедалі більшого податкового, регуляторного навантаження і "зеленого" зашморгу в G-7, ЄС і США. По суті справи Захід підштовхнув Китай на шлях економічного зростання за рахунок адаптації іноземних технологій, зовнішньоторговельної експансії через китайські корпорації, які пройшли горнило конкуренції на внутрішньому ринку.
За ~25 років Китай вичавив практично все, що можна було, зі своєї моделі розвитку. Її можна назвати на честь її теоретиків, ідеологів і адвокатів в особі Кейнса, Стігліца, професури Гарварду і Берклі, а також теоретиків welfare state та development economics. Стимулювання промисловості, зокрема видобувної, копіювання і масштабування західних патернів, активне залучення мізків і талантів, зокрема управлінських із Заходу, за розхлябаності СОТ зробили свою справу. Прийшло запаморочення від успіхів. Китайські товариші захотіли більше, швидше, масштабніше і щоб Америка та Європа були в неї на побігеньках. COVID посилив і прискорив запаморочення від успіхів. І ось сьогодні в Китаї інволюція.
Величезна кількість промислових заводів і фабрик, десятки тисяч фінансових посередників, мільйони чиновників працювали так, ніби вони брали участь у соціалістичному змаганні виробити десятки тисяч найрізноманітніших товарів для всього світу. Ось тільки у світу під кінець 2010-х сформувалася щодо цього зовсім інша точка зору. Збільшення висоти й частоти протекціоністських заходів для нейтралізації китайської політики "розори сусіда" поставило Китай на межу кризи старої моделі.
Менше прибутку, більше збитків, більше напруження у фінансовій системі, крихкість системи іпотечного кредитування, нестійкість внутрішнього попиту, зростання напруження на ринку праці, збільшення боргових зобов'язань держави і комерційного сектору, накопичення інвестиційних помилок – усе це створило дрібну, майже непомітну гальмівну сітку для китайської економіки.
Китайський уряд закликає до дисципліни в промисловості, погрожує в'язницею за розхлябаність і розстрілами за корупцію. Пекін бачить загрозу внутрішнього міжпровінційного протекціонізму, вимагаючи справедливої відкритої конкуренції, тобто єдиного економічного простору в усьому Китаї. Уряд обіцяє посилити регулювання, стандартизацію, цінову дисципліну і жорстко стежити за стандартами якості. Сказати легше, ніж зробити, адже в кожній провінції в місцевій владі свої фаворити, свій схематоз і олігархат. Так, є корпорації загальнокитайського рівня, але їхнє завдання – це зовнішні ринки, а не руйнування внутрішніх конкурентів із неприємними політичними, номенклатурними наслідками. Так, є певна гнучкість національної валюти женьміньбі (Renminbi), але до повноцінної відкритості валютного ринку і платіжного балансу, до суто ринкового курсоутворення ще далеко. Так, є інвестиційні можливості для іноземних корпорацій, але ризики сьогодні, насамперед через структурні викривлення китайської економіки і державний інтервенціонізм, дуже високі, а торговельні режими Китаю з ЄС і США, відносини між ними загалом, дуже напружені.
Виробництво автомобілів – один із найпереконливіших секторів економіки в стані перевиробництва. У 2025 р. в Китаї було вироблено 16,49 млн. нових електромобілів. 84% із них було продано в самому Китаї. За перші сім місяців цього року було вироблено 9 млн. електромобілів, і лише 68% були продані на внутрішньому китайському ринку. У 2025 р. Китай виробляв понад 30% промислових товарів світу, більше, ніж США, Німеччина і Пд. Корея разом узяті. Окремі полісімейкери та їхні радники вважають, що частка Китаю має зрости до 45%. З їхнього погляду, необхідні зміни треба внести до Каталогу промислових рекомендацій (Catalog of Industrial Guidance), який встановлює класифікацію секторів промисловості на заохочувані/стимульовані, обмежені або заборонені. Цей каталог випускає National Development and Reform Commission як програму реалізації 15-го п'ятирічного плану. У Каталозі 51 сектор економіки віднесено до категорії "заохочувані/стимульовані", п'ять – до категорії "обмежені" і п'ять – до групи "заборонені". Це не що інше, як ручне формування структури капіталу країни. Робота за такою ось матрицею і привела Китай до стану інволюції. Перевиробництво призвело до зниження купівельної спроможності внутрішнього ринку. Падають ціни експорту і погіршуються умови торгівлі Китаю. За словами експертів Hinrich Foundation, "це ситуація, яку економіст Джагдіш Бхагваті назвав "зростанням, що веде до зубожіння". У середині 2010-х років у Китаї спостерігалося перевиробництво в сталеливарній та інших галузях обробної промисловості, пом'якшене лише бурхливим зростанням ринку нерухомості". Сьогодні такого рятівника в китайської економіки немає. Зате є очевидне загострення протистояння з ЄС і США, особливо зі США.
Ось стоять одна навпроти одної дві сьогоднішні наддержави, якщо судити за розміром ВВП. За прогнозом МВФ ВВП США у 2026 р. становитиме $32,4 трлн., а в Китаї – $20,9 трлн. Сукупні державні видатки у США в 2026 р. оцінюються в ~$12,3 трлн., а в Китаї – у ~$6,9 трлн. У США і Китаї очевидна дуже серйозна проблема з державним боргом. США і Китай, як свого часу США і СРСР у космосі, перебувають у запеклих інвестиційних перегонах зі штучного інтелекту і цілої низки інших сучасних технологій. Іде боротьба на виснаження. Жодна країна не готова визнати внутрішні помилки і почати їх виправляти. США і Китай стоять, як дуелянти, навпроти одне одного і чекають, хто перший моргне, хто перший дасть слабину, хто перший зірветься в піке рецесії чи якоїсь кризи, яка стане каталізатором для руйнування сьогоднішньої явно неринкової нерівноваги. Сили й ресурси в обох країн не безмежні. У США більше запасів і резервів, але Америка – демократія. Тут може бути параліч системи ухвалення рішень. Китай же, якщо політична влада вирішить, може своєю волею скласти список жертв структурної трансформації, щоб іншим полегшити життя в майбутньому. Таке рішення проблему не розв'яже, але тимчасово напруження в системі зняти може. Як не крути, до загострення ситуації в Китаї, США, у відносинах між ними, залишилося не так багато часу. Катарсис має відбутися ще у 2020-х.
